Чвара королів - Страница 193

193

Без Цзаро вона б тут геть пропала. Золото, яке вона сіяла з обох рук, щоб відчинити двері Тисячепрестольної Палати, з’явилося в неї головним чином завдяки щедрості та кмітливості купця. Коли звістка про драконів пішла гуляти сходом, дедалі більше шукачів стало з’являтися, щоб перевірити її правдивість — а Цзаро Чжуан Даксос потурбувався, щоб малі й великі світу цього лишали біля ніг Матері Драконів свої приношення.

Струмочок, який він започаткував, скоро перетворився на бурхливий потік. Капітани торговельних суден привозили мереживо з Миру, скрині шафрану з Ї-Ті, бурштин та драконоскло з Асшаю. Купці дарували гамани грошей, срібних справ майстри — персні та намиста. Дударі грали для неї на сопілках, стрибуни стрибали, жонглери жонглювали, а фарбувальники тканин вбирали її у кольори, про існування яких вона й не здогадувалася. Двоє джогос-нгайців подарували їй одного зі знаменитих смугналів — норовливих чорно-білих коней. Одна вдовиця принесла сушений труп свого чоловіка, вкритий кіркою зі срібного листя. Такі рештки, як вважалося, мали велику силу, особливо якщо покійний був чародій, а цей саме ним і був. Турмалінове ж Братство примусило її прийняти в дарунок корону, зроблену в подобі триголового дракона. Кільця зміїного тіла були вилиті з жовтого золота, крила — зі срібла, голови різьблені з нефриту, слонової кістки та оніксу.

Тільки цю корону вона при собі й зберегла. Решту Дані продала, щоб зібрати те золото, яке потім дарма витратила на Неприторенних. Цзаро ладний був продати і корону — божився, що Тринадцятеро увінчають її значно розкішнішою — але Дані не погодилася.

— Візерис продав корону моєї матері, і люди звали його жебраком. А я собі залишу цю, щоб люди звали мене королевою.

І вона лишила собі корону, хоча від її ваги в неї скніла шия.

«Тепер я — жебрачка у короні» — подумала Дані. — «Найпишніша жебрачка цього світу, і все ж лише жебрачка.» Вона ненавиділа цю думку, як мусив ненавидіти її брат усі ті роки похапливих переїздів з міста до міста на крок попереду зарізяк Узурпатора, благання про допомогу від архонтів, магнатів та магістратів, купівлю хліба щоденного за лестощі та приниження. «Він напевне ж знав, як його дражнять. То й не дивно, що став такий лихий та лютий, а зрештою — геть навіжений. Я б теж така стала, якби не втримала себе.» Якась її частка не хотіла більше нічого, крім відвести свій халазар назад до Ваес Толорро і змусити мертве місто знову розквітнути. «Ні, то буде поразка. Я маю дещо, чого не мав Візерис. Я маю драконів. Дракони — ось хто змінить усе.»

Вона попестила Раегала. Зелений дракон вчепився зубами їй у плоть долоні та почав безжально кусати. Ззовні бурмотіло, гуло та кипіло величезне місто; безліч голосів зливалися у один низький звук, схожий на морський прибій.

— Гей, молочарі! Дайте дорогу Матері Драконів! — кричав Джохого, і карфійці розступалися навсібіч, рятуючись не від його голосу, а від могутніх биків. Крізь хилитання запон Дані побачила свого кревноїзника на сірому огирі. Час від часу він ляскав одного з биків батогом на срібному пужалні, яким вона його наділила. Агго боронив її з іншого боку, а Рахаро їхав позаду, видивляючись у обличчях юрби найменші ознаки небезпеки. Пана Джорага сьогодні лишили позаду стерегти двох інших драконів. Лицар-вигнанець заперечував проти безглуздої витівки з самого початку. «Він нікому не вірить» — подумала вона, — «і можливо, має рацію».

Дані підняла келиха, щоб зробити ковток. Раегал нюхнув вино, відкинув голову назад і засичав.

— Ваш дракон має чутливий ніс. — Цзаро витер вуста. — Це вино вельми пересічне. Кажуть, за Нефритовим морем роблять золоте такого смаку, що після одного ковтка всі інші здаються оцтом. Нумо ж сядьмо на мою розважальну мавну і рушимо шукати цього вина — тільки ви та я.

— Кращі вина в світі роблять у Вертограді, — мовила Дані.

Князь Рожвин бився за її батька проти Узурпатора, згадала вона. Один з тих, хто лишався вірним престолові до кінця. «Чи буде він битися і за мене теж?» Тепер вже й не скажеш, коли стільки років минуло.

— Їдьмо зі мною до Вертограду, Цзаро, і ви матимете там найліпші напої, яких куштували за життя. Але щоб потрапити туди, потрібен бойовий корабель, не розважальний.

— Я не маю бойових кораблів. Війна погано впливає на торгівлю. Я вже казав вам багато разів: Цзаро Чжуан Даксос любить мир і хоче миру.

«Цзаро Чжуан Даксос любить золото і має золото» — подумала вона, — «а за золото я куплю собі стільки кораблів та мечів, скільки треба».

— Я ж не прошу вас брати до рук меча. Тільки позичити мені ваші кораблі.

Він сумирно всміхнувся.

— Торговельних кораблів я й справді кілька маю, це так. Але хто скаже, скільки саме? Просто зараз у якомусь буремному кутку Літнього моря може потопати один з них. А назавтра інший впаде в око піратам. Наступного дня один з моїх капітанів подивиться на багатства, складені в череві судна, і подумає: «Хочу, щоб усе це стало моїм». Велика торгівля — то великі клопоти. Що довше ми балакаємо, то менше кораблів у мене лишається. З кожною миттю я дедалі біднішаю.

— Дайте мені своїх кораблів, і знову забагатієте з моєю поміччю.

— Виходьте за мене заміж, моє осяйне світло, і ведіть далі корабель мого серця. Я не можу вночі спати — все думаю про вашу красу.

Дані всміхнулася. Барвисті вислови пристрасного кохання з його боку її розважали, але звичаї купця вельми суперечили його словам. Коли пан Джораг допомагав їй сісти до паланкіну, то очей не міг відірвати від оголеної цицьки. А Цзаро ледве помічав її навіть зблизька. Ще раніше Дані вкинулися у око в палаці магната безліч вродливих хлопчиків, що швендяли там палатами, вдягнені лише у легкі пасма шовку.

193