Чвара королів - Страница 110

110

Він витяг листа, якого привіз пан Клеос Фрей.

— Молодий Вовк надіслав нам умови миру, от бачиш. Геть неприйнятні умови, правду кажучи. Та все ж це якийсь початок. Чи не бажаєш подивитися?

— Так, бажаю. — За один миг ока перед ним знову постала королева. — Де це ти їх узяв? Листа мали привезти до мене.

— Навіщо ж потрібна Правиця, як не брати та приносити різні речі?

Тиріон передав їй листа. Щока й досі скніла там, де свій слід залишила долоня Серсеї. «Та нехай би оббілувала мені половину обличчя, аби за таку ціну погодилася на дорнійський шлюб.»

Він відчував, що тепер цей шлюб у нього в кишені. А заразом і звістка про те, хто саме його зрадив… і саме вона — найсмачніша вишенька на його пирозі.

Бран III

Танцівницю вбрали у капи сніжно-білої вовни, прикрашені сірим лютововком дому Старк. На Брана вдягли сірі штани та білий жупан з горностаєвою облямівкою рукавів та коміра. Проти серця він носив пряжку в подобі вовчої голови зі срібла та вилощеного чорного бурштину. Він би краще взяв із собою Літа, ніж чіпляв на груди оте срібне брязкальце, та пан Родрік непохитно стояв на своєму.

Низькі кам’яні сходи затримали Танцівницю лише на якусь мить. Коли Бран спонукав її рухатися далі, вона подолала їх зовсім легко. За дубовими дверми, окутими залізом, у великій трапезній палаті Зимосічі стояли вісім довгих рядів столів на кобильницях — по чотири з кожного боку проходу, залишеного посередині. На лавах юрмилися плече до плеча люди.

— Старк! — гукали вони й підводилися на ноги, коли Бран трусив мимо. — Зимосіч! Зимосіч!

Він був уже досить дорослий, щоб розуміти: насправді кричать не йому, а врожаєві, Роббові з його перемогами, панові батьку та панові діду, а ще усім Старкам, що жили й правили за вісім тисяч років. Та все ж душа його наповнилася гордістю. Поки він їхав крізь трапезну, то навіть забув про своє каліцтво; але щойно досяг помосту, як на очах у кожної людини в палаті Оша та Ходор виплутали його з ременів та пряжок, підняли зі спини Танцівниці й перенесли до високого панівного престолу його пращурів.

Ошую від Брана сидів пан Родрік, а поруч із ним — його донька Бета. Рікон сидів одесну; він так заріс кудлатим брунатно-рудим волоссям, що воно спадало аж на горностаєвий комір його кунтушика. Він не давав нікому підрізати собі волосся, відколи поїхала паніматка. Останню дівчину-покоївку малий за її труди просто покусав.

— Я теж хотів в’їхати верхи, — казав він, поки Ходор виводив Танцівницю. — Я кращий вершник, ніж ти.

— Авжеж ні! Замовкни, — відповів Бран братові.

Пан Родрік загарчав, вимагаючи тиші. Бран підвищив голос, привітав усіх від імені свого брата, Короля-на-Півночі, припросив усіх подякувати богам старим і новим за перемоги Робба та щедрий врожай.

— Хай нам сотню ще таких бачити судиться! — закінчив він промову, підіймаючи срібний батьків келих.

— Врожаям — родиться, товариству — здоровиться!

Разом зсунулися з брязкотом глиняні та цинові кухлі, схоплені залізними кільцями роги для пиття. Бранове вино було присмачене медом, пахкотіло корицею та гвоздикою, але виявилося занадто міцним, як на його звичку. Бран відчув, як гарячі тремтливі пальці поповзли грудьми від першого ж ковтка. Доки він відставив келиха вбік, у голові вже паморочилося.

— Ти все добре зробив, Бране, — мовив до нього пан Родрік. — Князь Едард пишався б тобою.

Далі за столом маестер Лювин кивнув на знак згоди, а тим часом стольники почали розносити страви.

Так багато різноманітного харчу Бран досі не бачив. Одну за іншою вносили стільки страв, що він не подолав би більше за ложку чи шматочок кожної. Величезні окости зубрів, спечені з цибулею; пироги з олениною, напхані морквою, шинкою та грибами; баранячі січеники з медово-гвоздичною підливкою; соковиті качки, перчений вепр, гуски, рожна голубів та каплунів, ячмінний крупник з яловичиною, холодні плодові узвари… Князь Виман привіз зі своєї Білої Гавані двадцять барил риби та всякого морського харчу, перекладеного сіллю та водоростями: білорибиці та морських равликів, крабів та мідій, вустриць, тріски, оселедців, лососів, морських раків та міног. До страв подавали чорний хліб, медовики, вівсяне печиво. З городини до столу наготували ріпу, горох, буряки, квасолю, кабачки, велетенську червону цибулю. На солодке їли печені яблука, ягідні мандрики, груші в узварі з міцної оковитої. На кожному столі, вище та нижче солі, поставили кружала білого сиру; туди-сюди столами ходили глеки гарячого пряного вина та холодного осіннього пива.

Музики князя Вимана грали гучно та завзято, але їхні скрипки, ріжки та цимбали скоро потонули у припливі балачок та сміху, брязкоті кухлів та мисок, гарчанні хортів, що сварилися за недоїдки зі столу. Співець заспівав гарних пісень: «Сталеві списи», «Палають кораблі», «Ведмедя й красну дівку», та слухав їх, здавалося, один лише Ходор, який стояв позаду музики з козою і весело тупцював на місці.

Галас перетворився на суцільне гуркотливе ревище, на густу суміш всякого голосу, від якої паморочилося в голові. Пан Родрік балакав з маестром Лювином над кучерявою Бетиною голівкою, а Рікон задоволено верещав на обох Вальдерів. Бран загалом не хотів пускати Фреїв за високий стіл, та маестер нагадав йому, що скоро вони зродичаються. Адже Робб мусить одружитися з однією з їхніх тіток, а Ар’я — вийти заміж за одного з їхніх дядьків.

— Та нізащо, — відказав Бран, — хто інший, тільки не Ар’я.

Але маестер Лювин був невмолимий, і тепер обидва Вальдери Фреї сиділи коло Рікона.

110