Чвара королів - Страница 109

109

— Це занадто. — Серсея кинулася від нього швидким кроком, розвіваючи спідницями, невгамовна, мов левиця. — Ти пообіцяв забагато, ще й без мого дозволу та підпису!

— Ми говоримо не про аби кого, а про великого князя дорнійського. Якби я пообіцяв менше, він би плюнув мені межи очі.

— Ні, це забагато! — правила своєї Серсея, обертаючись назад.

— А чим би ти його спокушала — діркою в себе між ніг?! — спалахнув гнівом Тиріон.

Цього разу ляпас вийшов неабиякий, і хоча Тиріон його чекав, голова аж смикнулася і хруснула на плечах.

— Мила моя сестричко, — мовив він, — обіцяю тобі й клянуся, що це останній удар, якого ти мені завдаєш.

Сестра засміялася.

— Не погрожуй мені, курдупелю. Гадаєш, тебе захищає батьків лист? То клапоть паперу. Едард Старк теж мав клапоть паперу, і де він тепер?

«Едард Старк не мав міської варти» — подумав Тиріон, — «моїх гірських друзів і сердюків Брона. А я маю.» Принаймні, так він сподівався. Адже при цьому доводилося вірити Варисові, панові Джаселину Бережняку, Бронові… напевне, Едард Старк теж свого часу плекав оманливу певність щодо своєї безпеки.

І все ж він нічого не відповів. Мудра людина не стане лити шал-вогонь на розпалену жарівницю. Натомість він налив нового келиха вина.

— Як ти гадаєш: чи безпечно буде Мирцелі у Король-Березі, коли місто впаде? Ренлі та Станіс виставлять її голову на мурі коло твоєї.

І тут Серсея почала плакати.

Тиріона Ланістера менше б заскочило зненацька, якби цієї миті до покою в’їхав Аегон Завойовник верхи на драконі, жонглюючи лимонними тістечками. Він не бачив сліз сестри, відколи вони дітьми жили у Кастерлі-на-Скелі.

Він зробив до неї незграбний крок. Коли твоя сестра плаче, звичай велить якось її втішити… якщо тільки це не Серсея. Він обережно потягнувся рукою їй до плеча.

— Ану не чіпай мене! — гарикнула вона, вивертаючись. Чомусь саме це в неї вийшло найболючіше — гірше за ляпаси. Червоніючи лицем, шаленіючи від гніву та горя, Серсея хапала ротом повітря. — І не дивись на мене… отак не дивись… тільки не ти…

Тиріон чемно відвернувся спиною.

— Я не хотів тебе лякати. Обіцяю, з Мирцелою нічого не станеться.

— Брехун! — вигукнула вона позаду нього. — Я тобі не мала дитина, щоб втішатися порожніми обіцянками. Ти мені вже казав, що звільниш Хайме. То де ж він?

— Треба гадати, сидить у Водоплині безпечно і під вартою. Чекає, поки я знайду спосіб його врятувати.

Серсея пирхнула.

— От би мені народитися чоловіком. Тоді б я не потребувала жодного з вас. Нічого з цього не можна було дозволяти від самого початку. Як Хайме примудрився втрапити у полон до того хлопчака? А пан батько? Я так у нього вірила, дурепа, і де ж він, коли найбільше потрібен? Що він взагалі робить?

— Війну веде.

— З-за мурів Гаренголу! — презирливо скривилася вона. — Який цікавий спосіб воювати. Підозріло нагадує хованки.

— А ти подумай ще раз.

— І що ж я маю надумати? Батько сидить у одному замку, Робб Старк сидить у іншому, і жоден геть нічого не робить.

— Сидіти можна у різні способи, — зазначив Тиріон. — Так, кожен начебто чекає на перший порух іншого. Але ж лев сидить готовий до стрибка, врівноважений, тільки що хвостом метляє. А мале козеня завмерло від жаху, аж у кишках йому млосно. Куди б воно не стрибнуло, лев його там заскочить, і малий про це знає сам.

— То ти впевнений, що лев — це саме батько?

Тиріон вишкірився.

— Чого б іще його малювали на усіх наших корогвах?

Королева пустила його жарт повз вуха.

— Якби в полон потрапив батько, авжеж Хайме не сидів би без діла. Оце я тобі обіцяю.

«Еге ж, він би кидався на мури Водоплину, трощачи своє військо на друзки, а тверезий розрахунок хай Інші з’їдять. Він же ніколи не мав терплячки — так само, як ти, люба сестро.»

— Не всі з нас уміють бути такими хоробрими, як Хайме, та є й інші способи вигравати війни. Гаренгол сильно укріплений і добре розташований.

— А Король-Берег — ні, як ми обоє чудово знаємо. Поки батько грає у лева та козеня зі Старковим малим, Ренлі рухається в наш бік трояндовим гостинцем. Та він будь-якого дня може опинитися під брамою!

— За один день місто не впаде. З Гаренголу досюди королівським гостинцем дорога пряма і швидка. Ренлі ще й свої обложні пристрої гарненько не розставить, а батько вже застукає його ззаду. Батькове військо правитиме за молот, а мури міста — за ковадло. Чарівна вийде картинка.

Зелені Серсеїни очі сторожко втупилися у нього, свердлячи до глибини душі й водночас спрагло шукаючи тієї певності, яку він їй так наполегливо підсовував.

— А що як Робб Старк теж виступить у похід?

— Гаренгол стоїть досить близько до бродів на Тризубі, щоб Руз Болтон не зміг безпечно переправити північну піхоту на з’єднання з кіннотою Молодого Вовка. Старк не може рушити на Король-Берег, спершу не взявши Гаренголу, а для цього він заслабкий навіть разом з Болтоном.

Тиріон пустив у хід найпереможнішу зі своїх посмішок.

— Тим часом пан батько дощенту виїдає річковий край, а наш дядько Стафорд збирає свіже рушення при Скелі.

Серсея озирнула його підозрілим оком.

— Як ти усе це знаєш? Хіба батько розповів тобі про свої наміри, коли надсилав сюди?

— Та ні. Але я добре роздивився мапу.

Її сторожкий погляд змінився на презирливий.

— То ти, Бісе, усе це вигадав у своїй потворній бісовій голові?

Тиріон поцокав язиком.

— Е, сестричко, дозволь тебе запитати: якби ми не перемагали, хіба Старки прохали би про мир?

109