Чвара королів - Страница 300

300

Продершись крізь натовп лицарів, зброєносців та багатих міщан, Санса досягла передку галереї якраз тоді, коли сурми оголосили прибуття князя Тайвина Ланістера. Він проїхав великим бойовим огирем вздовж усієї палати і спішився аж перед Залізним Престолом. Санса ще не бачила такого обладунку, як у нього: вилощеної червоної криці, з золотим карбом та візерунчастими прикрасами. Нагрудні кружала сяяли променистими сонцями, на шоломі блищав рубіновими очима ревливий лев, а левиці на плечах скріплювали золототкане корзно такої довжини та ваги, що воно вкривало весь круп його коня. Кінський обладунок теж був визолочений; ладри блищали кармазиновим шовком і несли на собі лева Ланістерів.

Князь Кастерлі-на-Скелі вражав такою величчю, що коли його огир наклав купу лайна просто біля підніжжя престолу, двірське товариство аж сахнулося з несподіваної відрази. Джоф мусив обережно обійти купу, коли сходив з престолу, щоб обійняти діда та проголосити його Рятівником Столиці. Санса прикрила рота долонею, ховаючи криву збентежену посмішку.

Джоф зробив цілу виставу зі свого прохання до рідного дідуся повернутися до правління державою, і князь Тайвин поважно прийняв уряд, «доки ваша милість не досягнуть належного віку». Зброєносці зняли з нього обладунки, і Джоф застібнув на дідовій шиї ланцюг Правиці. Князь Тайвин посів місце за столом ради біля королеви, коня вивели геть, його приношення престолові прибрали, і Серсея кивнула, щоб святкування продовжили.

Кожного звитяжця, якого проводили крізь величезні дубові двері, гучно вітали мідні сурми. Герольди вигукували його імена і діяння, а зацні лицарі та шляхетні пані галасували, наче сердюки навколо півнячих боїв десь на ярмарку.

Найпочесніше місце серед усіх відвели Мейсові Тирелу, князеві Вирію. Він був дужий поставою, досі не позбавлений чоловічої краси, хоча і дещо нагуляв жиру з роками. За ним крокували його сини: пан Лорас та його старший брат, пан Гарлан Гартований. Усі троє вдягнулися однаково — у зелений оксамит, облямований соболями.

Король знову зійшов з престолу, щоб привітати їх і тим вшанувати особливою честю. Він застібнув на шиї в кожного з трьох Тирелів ланцюга з троянд жовтого м’якого золота, до якого була підвішена золота бляха з викладеним рубінами левом Ланістерів.

— Троянди підтримують лева, як могутність Вирію підтримує королівську владу, — проголосив Джофрі. — Просіть в мене, чого забажаєте, і воно буде ваше.

«Ось зараз» — подумала Санса.

— Ваша милосте, — відповів пан Лорас, — благаю про честь служити у вашій Королегвардії та боронити вашу особу від усіх ворогів корони.

Джофрі підняв Лицаря Квітів на ноги і поцілував у щоку.

— Місце у Королегвардії ваше, брате мій.

Князь Тирел схилив голову.

— Немає для мене більшої радості, ніж вірно служити вашій королівській милості. Якщо ви завважите мене гідним місця у вашій королівській раді, то не знайдете радника вірнішого та чеснішого.

Джоф поклав руку на плече князя Тирела і поцілував його теж.

— Ваше бажання виконане.

Пан Гарлан Тирел, п’ятьма роками старший за Лораса, був вищою та бородатою подобою свого уславленого молодшого брата. Плечима він був ширший, грудьми дебеліший, і хоча не вражав красою так, як пан Лорас, та все ж обличчям був гожий та приязний.

— Ваша милосте, — мовив Гарлан, коли король наблизився до нього, — я маю сестру, красну діву Маргерію, втіху і прикрасу нашого дому. Як ви знаєте, вона була одружена з Ренлі Баратеоном, але князь Ренлі пішов на війну, не здійснивши шлюбу на подружньому ложі, й моя сестра лишилася цнотливою. Маргерія чула перекази про вашу мудрість, відвагу та лицарські чесноти і покохала вас здалеку. Я благаю вас послати по неї, прийняти її руку в священному шлюбі та з’єднати ваш дім з нашим у єдину родину на віки вічні.

Король Джофрі зобразив удаваний подив.

— Пане Гарлане, про красу вашої сестри розповідають та співають по всьому Семицарстві, але ж мою руку обіцяно іншій. Король мусить дотримуватися слова, яке він дав.

Шурхотячи спідницями, на ноги звелася королева Серсея.

— Ваша милосте, мала рада розсудила, що для вас не буде ані шляхетно, ані мудро взяти за дружину дочку людини, страченої за зраду, і сестру людини, яка просто зараз бунтує проти корони зі зброєю в руках. Ваші радники благають вас, володарю, задля щастя усього Семицарства відмовитися від шлюбу з Сансою Старк. Панна Маргерія значно краще пасує вам як королева і дружина.

Наче зграя добре навчених собак, пани та панії у палаті почали вигукувати:

— Маргерія! Хочемо Маргерію! Геть зрадницьку королеву! Тирел! Тирел!

Джофрі підняв руку.

— Не бажав би нічого так сильно, пані матінко, як вшанувати волю моїх підданих, але ж я дав святу обітницю.

Наперед виступив верховний септон.

— Ваша милосте, боги справді вважають подібні обітниці за священні, але ж ваш батько, блаженної пам’яті король Роберт, домовився про ваші заручини ще до того, як Старки зимосіцькі показали себе невірними зрадниками. Їхні злочини проти держави звільнили вас від будь-яких обітниць щодо них. Свята віра вважає, що між вами та Сансою Старк не існує шлюбних зобов’язань.

Престольну палату заповнив гармидер; вигуки «Маргерія! Маргерія!» залунали навколо Санси з усіх боків. Санса нахилилася уперед, міцно вчепившись у дерев’яні бильця галереї. Вона знала, що мало статися далі, але боялася, що Джофрі скаже щось не те, що відмовиться звільнити її навіть зараз, коли вирішується доля його престолу. Санса почувалася так, як тоді на мармурових сходах Великого Септу Баелора, де чекала, щоб її принц подарував милосердя батькові, а натомість почула наказ Ілинові Пейну стяти батькову голову. «Благаю» — молилася вона до богів так ревно, як тільки могла, — «примусьте його погодитися!».

300