Чвара королів - Страница 278

278

З десяток великих пожеж буяло просто попід мурами міста, де вибухнули діжки палаючої смоли. Та проти шал-вогню вони скидалися на свічки у підпаленому будинку — тріпотіли майже непомітно дрібними жовтогарячими і червоними прапорцями на тлі нефритово-зеленого пекла. Низькі хмари набули кольору палаючої річки, вкрили небо мінливими відтінками зелені, надали йому моторошної краси. «Жахливої краси. Жахливої, як драконовий вогонь.» Тиріонові стало цікаво, чи не так почувався Аегон Завойовник, пролітаючи над Полум’яним Полем.

Пекельно-гарячий вітер підняв його кармазинову кирею та вдарив у незахищене обличчя, проте Тиріон не зміг відвернутися. Він ледве чув, як золотокирейники радісно гукають з риштунків. І не мав бажання підтримувати веселощі. «Це ще тільки пів-перемоги. Її може не вистачити.»

Він побачив, як іще один короб думбаса, набитий ягідками короля Аериса, охопило жадібне полум’я. Посередині річки виріс новий водограй нефритово-зеленого вогню — такий яскравий, що довелося прикрити очі. На воді танцювали струмені полум’я заввишки у тридцять чи сорок стоп, сичали, тріщали й вихилялися на всі боки. На якусь хвильку часу вони навіть заглушили вереск. У воді плавало кількасот людей — вони тонули, горіли або намагалися робити і те, і те одночасно.

«Ти чуєш їх, Станісе? Ти бачиш, як вони горять? Це і твоя робота, не тільки моя.» Тиріон знав, що десь там у рухливому скупченні людей за Чорноводою є Станіс, і він усе бачить. Станіс ніколи не мав спраги свого брата Роберта до битви. Він очолює її ззаду, зі сторожового полку — майже так само, як князь Тайвин Ланістер. Зараз він, напевне, сидить на огирі, вбраний у блискучу лицарію, з вінцем на голові. «Варис казав, що вінець той — з червоного золота, а вістря зроблені у подобі язиків вогню.»

— Мої кораблі! — заволав ламким голосом Джофрі знизу з муру, де він ховався за зубцями разом з вартою. Його шолом оздоблював золотий королівський обруч. — Онде горить мій «Бережанин», «Королева Серсея», «Відданий». А он, дивіться, «Морська квітка»!

Він вказував своїм новим мечем туди, де зелені язики лизали золотий короб «Морської квітки», наповзали на її весла. Керманич саме повертав її угору течією, але не досить швидко, щоб уникнути шал-вогню.

Тиріон знав, що корабель приречений. Але іншого способу не було. Якби назустріч їм ніхто не вийшов, Станіс відчув би пастку. Стрілою можна цілити, куди захочеш, списом теж, і навіть каменем з метавки, але шал-вогонь має власні примхи. Коли випустиш його на волю, то вже не заженеш під владу звичайних людей.

— Нічого не поробиш, — казав він небожеві. — Наш флот однаково був приречений.

Навіть згори зубця — Тиріон був надто малий, щоб дивитися поверх огорожі, тому наказав себе підняти — з-за полум’я, диму та безладу битви він не міг бачити напевне, що відбувається внизу річки під замком. Але в своїй уяві Тиріон передивився це вже тисячу разів. Брон батогами примусив волів зрушити коливороти тієї самої миті, коли головний корабель флоту Станіса проминув Червоний Дитинець. Ланцюг був неймовірно важкий, і величезні коливороти оберталися поволі, зі стогоном та гуркотінням. Поки перший блиск заліза стане видно під водою, до річки мав зайти вже весь флот узурпатора. Ланки капотітимуть водою, тьмяно блищатимуть від намулу, одна за одною з’являтимуться на поверхні, аж поки весь ланцюг не натягнеться, мов струна. Король Станіс завів свої кораблі до Чорноводи, але назад їх вже не виведе.

І все ж деяким вдалося втекти. Річкова течія — штука хитра, і шал-вогонь не розподілився так рівно, як Тиріон сподівався. Головне річище палало, як навіжене, але немало мирійців дісталися південного берега, на вигляд неушкодженими. Принаймні вісім кораблів пристали під міськими мурами. «Ну, якісь пристали, а якісь викинулися — байдуже. Головне, що вони висадили людей.» А ще гірше — велика частина південного крила перших двох ворожих шерег вже знаходилася значно вище за течією, коли вибухнули два думбаси з шал-вогнем. Станісові лишилося, за приблизним підрахунком, тридцять чи сорок галер — цілком досить, щоб перевезти усе військо, щойно воно відновить мужність та послух.

Утім, на це піде ще трохи часу — навіть найхоробріші вояки відчують розпач, коли побачать, як кілька тисяч їхніх побратимів гинуть у вогні. Галин казав: речовина палає так гаряче, що плоть стікає з кісток. І все ж…

Тиріон не дурив себе щодо хоробрості свого війська. Якщо битва обернеться недобре, вони зламаються і побіжать. Про це попереджав його Джаселин Бережняк. Тому єдиний спосіб перемогти — зробити так, щоб битва від початку до кінця розгорталася добре.

Він побачив, як темні тіні пересуваються закіптюженими руїнами корабельних майстерень на березі річки. «Час робити ще одну вилазку» — майнула думка. Люди найвразливіші, коли тільки-но вибираються на берег, хитаючись і запинаючись. Не можна дати ворогові вишикуватися до бою на північному березі.

Тиріон зліз з зубця на стіну.

— Скажіть князеві Джаселину, що на березі річки з’явився ворог, — наказав він одному зі скороходів, наданих Бережняком. Іншому він мовив:

— Перекажіть мої вітання панові Арнельду і просіть його повернути Хвойд західніше на одну дванадцяту кола.

Під таким кутом вони прострілюватимуть річку не так глибоко, зате ширше.

— Мати обіцяли, що я очолю Хвойд, — буркнув Джофрі.

Тиріон роздратувався з того, що король знову підняв забороло шолома. Ясна річ, у важкій броні малий варився, наче в казані… та останнє, що їм зараз треба — це випадкова стріла небожеві в око. Карлик захряснув йому забороло власноруч.

278