Чвара королів - Страница 224

224

Теон Грейджой сидів на княжому престолі Старків. Кирею він зняв, а на тонкої роботи кольчугу вдяг чорного вапенрока з золотим кракеном свого дому. Руки Теон поклав на вовчі голови, вирізьблені на кінцях широких кам’яних билець.

— Теон сидить на Роббовому кріслі! — пожалівся Рікон.

— Тихо, Ріконе! — Бран добре відчував загрозу навколо них, та братик був ще замалий. В палаті горіло кілька смолоскипів, у великому комині палав вогонь, але більша частина трапезної тонула в темряві. Лави громадилися коло стін одна на одній, тому сидіти не було де, і замкова чадь стояла дрібними купками, не сміючи заговорити. Бран помітив Стару Мамку, що мовчки плямкала беззубим ротом. Стріху зі скривавленою перев’язкою на грудях внесли до палати двоє інших стражників. Рябий Тим невтішно плакав, а Бета Касель скиглила з переляку.

— Що це в нас тут? — запитав Теон, дивлячись на Тросків та Фреїв.

— Це вихованці пані Кетлін, обоє кликані Вальдерами Фреями, — відповів маестер Лювин. — А оце Йоджен Троск з сестрою Мейрою — син та донька Горолана Троска, господаря на Сіроводці. Вони з’явилися, щоб поновити свої присяги на вірність Зимосічі.

— Невчасну ви собі обрали пору для з’яви, — зазначив Теон, — зате мені станете у пригоді. Дітися вам нікуди, сидіть тепер в замку.

Він звільнив княже крісло.

— Неси сюди принца, Лорене.

Чорнобородий здоровань кинув Брана на кам’яний престол, наче мішок збіжжя.

Замкову чадь продовжували зганяти до великої трапезної, підпихаючи списами та підганяючи лайками. Гейдж та Оша з’явилися з кухні, обоє у плямах борошна від вранішньої випічки хліба. Мікена притягли силоміць; він лаявся без упину. Фарлен шкандибав, з болісним зусиллям підтримуючи Паллу в розірваній навпіл сукні; вона тримала одежину докупи зсудомленими пальцями, а кожен її крок здавався сповненим муки. Септон Чайл поспішив був допомогти, але один з залізняків збив його на підлогу.

Останнім увійшов до дверей бранець Смердюк. Йому передував сморід, могутній та нездоланний. Бранові аж шлунок скрутило.

— Оцей сидів у цюпі в башті, — оголосив його охоронець, безбородий рудоволосий юнак у мокрому одязі. Напевне, один з тих, хто переплив рів. — Каже, його звуть Смердюком.

— Ти ба! І чого б це, справді, — всміхнувся Теон. — Від тебе завжди так гидко тхне, чи може, ти щойно свиню в сажі гойдав?

— Нікого я не гойдав, мосьпане, відколи мене схопили. Насправді мене Смерком звати, з ласки вельможного пана. Я оце служив Байстрюкові Жахокромському, доки йому Старки на весіллячко не подарували стрілу в спину.

Теона звістка розважила.

— З ким же це він одружився, га?

— З удовицею Роголіс, мосьпане.

— Отією шкириндою? Та він що, сліпий? В неї цицьки, наче порожні міхи — давно висохли та скоцюбилися.

— А він, перепрошую пана, не цицьок собі шукав.

Залізняки з гуркотом зачинили високі двері у кінці палати. З княжого місця Бран бачив десь із двадцятеро. Можливо, ще кількох поставили на чатах коло брами та зброярні. Але навіть разом з вартовими нападників не могло бути більше за три десятки.

Теон здійняв руку, щоб усі замовкли.

— Ви всі мене добре знаєте…

— Знаємо, що ти мішок смердючого лайна! — заволав Мікен.

Лисий увігнав йому тупий кінець списа у живіт, а тоді хльоснув ратищем по обличчі. Коваль упав на коліна і виплюнув на підлогу зуб.

— Помовч, Мікене! — Бран намагався казати суворо та гідно, як справжній князь — як Робб, коли той віддавав накази. Але голос його зрадив, і вийшло якесь пронизливе скигління.

— Слухай свого малого панича, — мовив Теон. — Здорового глузду він має більше за тебе.

«Добрий господар обороняє своїх підданих» — нагадав Бран собі.

— Я здав Зимосіч Теонові.

— Гучніше, Бране. І клич мене принцом.

Бран підвищив голос.

— Я здав Зимосіч принцові Теону! Ви всі тепер мусите коритися йому.

— Дідька лисого я йому скорюся! — заревів Мікен гучно, мов бик.

Теон на його закид не зважив.

— Мій батько вдяг стародавню корону солі та скелі й оголосив себе королем Залізних островів. За правом завоювання північ також приєднується до його володінь. Тепер ви усі — його піддані.

— В своїй сраці хай собі підданих шукає! — Мікен витер кров з рота. — Я служу Старкам, а не якійсь зрадливій каракатиці… а-а-а!

Удар тупим кінцем списа кинув його обличчям на кам’яну підлогу.

— Ковалі сильні руками, та слабкі головою, — зазначив Теон. — Але якщо решта з вас служитиме мені так вірно, як служила Недові Старку, то відчує мою щедрість і не матиме приводу нарікати на нового володаря.

Стоячи на карачках, Мікен виплюнув кров. «Благаю, не треба» — молив його подумки Бран, але коваль заволав:

— Ти, йолопе, зібрався утримати північ з оцією купкою своло…?!

Лисий увігнав вістря списа просто Мікенові у потилицю. Сталевий кінець прохромив плоть і вийшов з горлянки разом зі струменем крові. Заверещала якась жінка, Мейра обійняла Рікона і міцно притиснула до себе. «Таки потонув» — майнула в Брана млява думка. — «У своїй власній крові.»

— Хто ще має щось сказати? — спитав Теон Грейджой.

— Ходор-ходор-ходор-ходор! — заверещав Ходор, вирячивши очі.

— Ласкаво прошу когось зробити так, щоб дурень стулив пельку.

Двоє залізняків почали лупцювати Ходора ратищами списів. Сумирний стайняр впав на підлогу, намагаючись затулитися руками.

— Я вам буду таким самим добрим господарем, як колись Едард Старк! — підвищив голос Теон, щоб його розчули за лясканням паличних ударів по людській плоті. — Але хто насмілиться зрадити мене, той гірко пошкодує. І не гадайте, що оце перед вами уся моя сила. Скоро до наших рук впадуть Торгенів Закут і Жбир-у-Пущі. Мій дядько саме піднімається Солесписом, щоб захопити Калин-Коп. Якщо Робб Старк зможе дати ради Ланістерам, то хай надалі править як Король-на-Тризубі. Але північ тепер належить домові Грейджой.

224