Чвара королів - Страница 212

К оглавлению

212

— Смерть! — пробурмотів крук, міряючи кроками Мормонтові плечі. — Смерть, смерть, смерть.

Старий Ведмідь сидів мовчазний та зігнутий, наче раптом відчув на собі занадто важкий тягар. Та нарешті мовив:

— Хай пробачать мені боги. Обирай собі людей.

Кворин Піврукий повернув голову. Його очі стрілися з Джоновими і на довгу мить затрималися.

— Гаразд. Беру Джона Сніговія.

Мормонт блимнув очима.

— Та він же ще хлопчисько. До того ж навіть не розвідник, а мій шафар.

— Слугувати вам, мосьпане, може й Толет. — Кворин здійняв скалічену руку з двома пальцями. — Старі боги досі могутні за Стіною. То боги першолюдей… і Старків.

Мормонт зиркнув на Джона.

— Чого б волів ти сам?

— Піти, — негайно відповів він.

Старий сумно всміхнувся.

— Чомусь я так і гадав.

Коли Джон вийшов з намета біч-обіч з Кворином Півруким, саме запалав світанок. Вітер кружляв навколо них, ворушив чорні кобеняки, кидав у повітря віяла червоних жарин з вогню.

— Виступимо опівдні, — мовив йому розвідник. — До того часу знайди свого вовка.

Тиріон X

— Королева хоче відіслати принца Томена з міста. — Вони стояли навколішки у тьмяній тиші септу, оточені тінями та миготливими свічками. Нікого іншого тут не було, та все ж Лансель говорив півголосом. — Князь Гиліс відвезе його до Росбі та сховає там під виглядом джури. Йому зроблять темніше волосся і вдаватимуть з нього сина заплотного лицаря.

— Вона боїться натовпу? Чи мене?

— Їх і вас однаково, — зізнався Лансель.

— Ага. — Тиріон про цей задум нічого не знав. Невже цього разу його підвели пташечки Вариса? Напевне, і павукам колись треба спати… чи може, євнух грав у глибшу та тоншу гру, ніж здавалося Тиріонові? — Прийми мою дяку, брате лицарю.

— Ви жалуєте мені те, про що я просив?

— Можливо.

Лансель просив загін під свій провід у майбутній битві. Розкішний спосіб померти, ще й вусів не виростивши. Але ж юні лицарі завжди уявляють себе невмирущими.

Тиріон затримався у септі після того, як його родич вислизнув геть. Біля вівтаря Воїна він запалив одну свічку від іншої. «Наглянь за моїм братом, горлорізе ти клятий. Він-бо один з ваших.» А другу свічку — за себе — Тиріон запалив Морокові.

Тієї ночі, коли Червоний Дитинець спав у пітьмі, Брон застиг його за запечатуванням листа.

— Віднеси оце панові Джаселину Бережняку.

Карлик закапотів гарячим золотим воском на пергамен.

— Що ти там написав? — Брон читати не вмів, тому не соромився ставити нахабні питання.

— Що він мусить взяти п’ять десятків своїх найкращих рубак і стежити за трояндовим гостинцем.

Тиріон втиснув свою печатку в м’який віск.

— Станіс радше підійде королівським гостинцем.

— Без тебе знаю. Скажеш Бережнякові, щоб на накази у листі не зважав, а відвів загін на північ і влаштував засідку на дорозі до Росбі. За день чи два князь Гиліс поїде до свого замку в супроводі тузня стражників, кількох челядників та мого небожа. Принца Томена, більше за все, перевдягнуть джурою.

— Ти хочеш, щоб малого привезли назад, абощо?

— Ні. Хочу, щоб його відвезли до того самого замку.

Поміркувавши, Тиріон вирішив, що вивезти хлопчика з міста — це один з найвдаліших задумів його сестри. У Росбі Томенові не загрожуватиме юрба, та й відокремлення його від брата утруднить справу Станісові. Навіть якщо останній візьме Король-Берег і стратить Джофрі, все одно залишиться живим ще один ланістерівський спадкоємець престолу.

— Князь Гиліс не тікатиме, бо надто хворий, і не битиметься, бо надто боягузливий. Натомість він накаже своєму каштелянові відчинити браму. Опинившись усередині, Бережняк має вигнати звідти залогу і утримувати Томена в безпеці. А щоб не нудьгував, хай тим часом подумає, як йому подобається величання «князем Бережняком».

— «Князь Брон» мені подобається більше. Можу для тебе сам упіймати малого. Підкидатиму його на коліні та співатиму колискових, якщо за це дають титул.

— Ти мені потрібен тут, — мовив Тиріон. «А небожа я тобі не довірю.»

Якщо Джофрі спіткає лихо, Томен лишиться єдиною надією дому Ланістер на Залізний Престол. Золотокирейники пана Джаселина захищатимуть принца, тоді як сердюки Брона радше продадуть його ворогам.

— Що новий князь мусить робити зі старим?

— Хай робить, що хоче, аби не забував годувати. Мені не треба зайвих трупів. — Тиріон відштовхнувся від стола. — З принцом моя сестра пошле одного з лицарів Королегвардії.

Брон лише знизав плечима.

— Хорт — цуцик Джофрі, він його не кине. А з іншими хлопці Залізної Клішні залюбки впораються.

— Якщо дійде до бійки, перекажи панові Джаселину, щоб нікого не вбивали на очах Томена. — Тиріон вдяг кобеняка темної бурої вовни. — Мій небіж має м’яке й добре серце.

— Ти певний, що він Ланістер?

— Я нічого не певний, крім зими та війни, — відповів Тиріон. — Ходімо. Проїду з тобою трохи.

— До Чатаї?

— Ти надто добре мене знаєш.

Виїхали вони крізь потерну в північній стіні. Тиріон вдарив п’ятами коня і застукотів Присмерковим проїздом. Кілька спритних тіней кинулося геть провулками, зачувши клацання копит; наблизитися жодна не наважилася. Рада короля вирішила, що доцільно й надалі заборонити міщанам виходити на вулиці після вечірнього дзвону. Заборона діяла під загрозою смерті й до певної міри відновила мир та порядок у Король-Березі. Приміром, вранці у провулках стали знаходити вчетверо менше трупів. Але Варис казав, що Тиріона люди проклинають і за цей захід теж. «Хай би раділи, що досі мають чим проклинати.» Двоє золотокирейників зупинили їх у Мідницькому провулку, та коли зрозуміли, кого перестріли, то попрохали в Правиці вибачення і розступилися. Брон повернув на південь, до Грязючної Брами, і вони з Тиріоном розлучилися.

212