Чвара королів - Страница 199

199

З обох берегів вулиці натовп ринув, наче морські хвилі, на ратища списів, що ними золоті киреї намагалися загородити прохід посередині. Над головами засвистіли камені, шматки гною і різноманітна гидота.

— Дайте нам їжі! — заверещала якась жінка.

— Хліба! — загув басом чоловік позаду неї. — Ми хочемо хліба, вилупку!

За один удар серця крик підхопили тисячі голосів. Забуто було короля Джофрі, короля Робба і короля Станіса. Правив самий лише король Хліб.

— Хліба! — вимагав люд. — Хліба, хліба!

Тиріон острогами підігнав коня до сестри, волаючи:

— Назад до замку, хутко!

Серсея коротко кивнула, пан Лансель оголив меча. На чолі валки Джаселин Бережняк ревів накази. Його вершники схилили списи і рушили уперед клином. Король кружляв верхи на кобилі, рвучко і занепокоєно, а крізь стрій золотих кирей пропихалися руки, намагаючись його схопити. Одна рука навіть вхопилася йому за ногу, та лише на мить. Зблиснув меч пана Мандона, долоня відділилася від зап’ястка.

— Жени! — заволав Тиріон на свого небожа і різко ляпнув його коня по крупі. Тварина стала дибки, лунко заіржала і кинулася уперед, розганяючи натовп.

Тиріон кинувся у прогалину по п’ятах короля. Від нього не відставав Брон з мечем у руці. Поруч з його головою свиснула гостра каменюка, на щиті пана Мандона вибухнула гнила капустина. Зліва під хвилею розбурханого натовпу зникло троє золотокирейників, і юрба миттю кинулася уперед, втоптуючи у землю тих, хто впав. Хорт зник позаду, хоча його кінь без вершника досі чвалував поряд. Тиріон побачив, як Арона Сантагара стягли з сідла, як з його рук вирвали чорно-золотого оленя Баратеонів. Пан Балон Лебедин сам відкинув ланістерівського лева, щоб оголити меча. Він рубав направо і наліво, а впалий прапор тим часом пошматували на безліч клаптиків, які вихором полетіли геть, наче зірване бурею кармазинове листя, і за мить зникли. Хтось здуру вискочив поперед коня Джофрі й страшно заверещав, коли король збив його на землю і затоптав. Був то чоловік, жінка чи дитина — Тиріон не бачив. Джофрі чвалував поряд з ним з лицем, білішим за борошно; ошую від короля білою тінню маяв пан Мандон Мур.

І раптом безумство скінчилося, лишилося позаду; почет простукотів копитами по викладеній бруківкою площі коло передбрамної башти-стрільниці Червоного Дитинця. Браму охороняла шерега щитників. Пан Джаселин розвертав своїх кінних латників заради другого удару. Щитники розділилися, щоб пропустити короля з супроводом під решітку. На блідих рожевих стінах, що заспокійливо височіли навколо, юрмилися арбалетники.

Тиріон не пам’ятав, як зліз з коня. Пан Мандон саме знімав з сідла короля, що трусився, наче в пропасниці, коли крізь браму в’їхали Серсея, Томен та Лансель під охороною пана Мерина і пана Бороса. В Бороса на клинку розмазалася кров, а Меринові одірвали з плечей біле корзно. Пан Балон Лебедин влетів до замку без шолома, на спіненому коні, зі струмком крові з рота. Горас Рожвин привів пані Танду, трохи не божевільну зі страху за дочку Лолису, вибиту з сідла і залишену позаду. Князь Гиліс, ще сіріший обличчям, ніж зазвичай, розказав, запинаючись, що бачив, як верховного септона витягали з ношів; той верещав молитви, поки над ним не зімкнулися хвилі натовпу. Джалабар Ксого сказав, що начебто бачив, як пан Престон Зеленопіль з Королегвардії ринув назад до перевернутих ношів верховного септона, але не був певний.

Тиріон почув, наче з туману, голос маестра, що питав його про поранення. Але нічого не відповів, а натомість пробрався через двір туди, де стояв його небіж, прикрашений зсунутою набік, заплямованою висохлим гноєм короною.

— Зрадники! — збуджено белькотів Джофрі. — Усім голови зітну, усім…

Карлик загилив по зчервонілій королівській пиці такого ляпаса, що збив з голови корону. А тоді пхнув Джофрі на землю обома руками і дав копняка ногою.

— Ти сліпий навіжений бовдур! — заволав Тиріон щосили.

— Вони всі зрадники! — завищав Джофрі з землі. — Гукали образи, зазіхали на мою особу!

— Ти напустив на них свого собаку! Що вони мали робити? Покірно стати на коліна і чекати, поки Хорт їм руки повідрубує?! Ти — паскудне безмозке хлоп’я, ти убив Клегана і бозна-кого ще, а сам утік без подряпини! Семикляте дурило!

І знову дав копняка. І відчув таке полегшення, що хотів дати ще одного, та його під виття Джофрі відтяг назад пан Мандон Мур, а тоді перехопив Брон. Серсея впала над сином на коліна; тим часом пан Балон Лебедин тримав розлюченого пана Ланселя.

Тиріон викрутився з Бронових рук і гучно крикнув до всіх одразу і ні до кого окремо:

— Хто з почту ще досі там?

— Моя донька! — заверещала пані Танда. — Благаю, хто-небудь, поверніться по Лолису!…

— Пан Престон не повернувся, — доповів пан Борос Блаунт, — а заразом і Арон Сантагар.

— І «мамка» теж, — додав Горас Рожвин. «Мамкою» насмішкуваті зброєносці звали молодого Тирека Ланістера.

Тиріон роззирнувся двором.

— Де панна Старк?

Якусь мить ніхто не відповідав. Нарешті спромігся Джофрі:

— Вона їхала поруч зі мною. А куди поділася, не знаю.

Тиріон притиснув занімілі пальці до скронь, у яких гупало. Якщо Сансі Старк щось заподіють, Хайме можна вважати мертвим.

— Пане Мандоне, ви мусили її захищати хоч би й ціною власного життя.

Пан Мандон Мур лишився цілком незворушним.

— Коли натовп кинувся на Хорта, я найперше думав про короля.

— І вірно вчинили, — влізла до розмови Серсея. — Боросе, Мерине, повертайтеся туди і знайдіть дівчину.

199