Чвара королів - Страница 146


К оглавлению

146

— Я теж вшанована честю, пане Кухуру Мо, — відповіла Дані тією ж мовою. — То ви прибули з Літніх островів?

— Саме так, ваша милосте, але перед тим, ще й півроку не минуло, ми стояли у Старограді. Звідти я привіз вам чудовий подарунок.

— Який саме?

— Щасливі вісті. Матір Драконів, Буреродна, кажу вам чисту правду — Роберт Баратеон помер.

За стінами палацу на Карф лягали сутінки, але в Даніному серці раптом зійшло сонце.

— Помер? — перепитала вона. В неї на колінах засичав чорний Дрогон, перед її обличчям, наче запона, виникла хмара блідого диму. — Ви певні? Узурпатор — мертвий?!

— Так кажуть у Старограді, у Дорні, у Лисі, у всіх інших портах, де ми кидали котву.

«Він надіслав мені отруйне вино, але я жива, а його вже нема.»

— Яка саме смерть його спіткала?

На її плечі блідий Візеріон ляпнув крилами вершкового забарвлення, збурюючи повітря.

— Його розпанахав велетенський вепр під час ловів у королівській пущі. Так я чув у Старограді. Ще кажуть, наче його зрадила королева, чи його брат, чи князь Старк, який був його Правицею. Та хто б не казав, усі згодні в одному: король Роберт помер і лежить у могилі.

Дані жодного разу не бачила обличчя Узурпатора, але рідко минав день, щоб вона про нього не згадувала. Його велетенська тінь падала на її життя, відколи вона народилася серед крові та бурі на світ, де їй не було місця. А тепер цей чорношкірий чужинець розвіяв ту тінь, наче й не було.

— На Залізному Престолі тепер сидить хлопчак, — мовив пан Джораг.

— Король Джофрі сидить на престолі, — погодився Кухуру Мо, — але правлять державою Ланістери. Брати Роберта втекли з Король-Берега. Кажуть, вони хочуть забрати корону собі. А князь Старк, Правиця і друг короля Роберта, більше не при владі. Його схоплено за зраду.

— Щоб Нед Старк та зрадив? — пирхнув пан Джораг. — Дідька лисого! Раніше настане Довге Літо, ніж отой твердолобий заплямує свою безцінну честь.

— Яку він може мати честь? — спитала Дані. — Він зрадив справжнього короля, як і ті Ланістери.

Дізнатися, що собаки Узурпатора гризуться один з одним, було приємно, хоча й не те щоб несподівано. Те саме сталося, щойно помер її Дрого — його величезний халазар миттю розірвався на шматки.

— Мій брат також мертвий. Істинний король Візерис, — мовила вона до жегляра з Літніх островів. — Хал Дрого, мій можновладний чоловік, убив його короною з гарячого золота.

Якби її брат мав трохи більше розуму, чи міг би він передбачити, що така омріяна та вимолена в богів помста вже зовсім близько?

— Тоді я сумую по вас, Матір Драконів, та по скривавленому Вестеросу, позбавленому правдивого короля.

Під Даніними пестливими пальцями зелений Раегал вирячився на чужинця очима рідкого золота. Дракон розтулив рота і зблиснув зубами, схожими на чорні голки.

— Коли ваш корабель повертається до Вестеросу, шановний керманичу?

— На жаль, не раніше, ніж за рік. Звідси «Коричний вітер» піде на схід, обійти з торгівлею круг Нефритового моря.

— Зрозуміло, — мовила Дані, відчувши розчарування. — То бажаю вам добрих вітрів та жвавого торгу. Ви справді принесли мені коштовний дарунок.

— І отримав за нього ще коштовніший, о велика королево.

Його слова її здивували.

— Як це?

Капітан зблиснув очима.

— Я бачив драконів.

Дані засміялася.

— І сподіваюся, побачите ще. Приходьте до мене в Король-Березі, коли я сидітиму на батьківському престолі. Ви отримаєте королівську нагороду.

Жегляр з Літніх островів обіцяв прийти, легенько поцілував її пальці та відкланявся. Джихікі повела його назовні, а пан Джораг Мормонт лишився.

— Халісі, — мовив лицар, коли вони лишилися наодинці, — я б на вашому місці не балакав так вільно про ваші задуми. Адже той чолов’яга розпатякає про них усюди, куди поткнеться.

— То й нехай, — мовила вона. — Хай увесь світ знає, чого я прагну. Адже Узурпатор мертвий, чого тепер ховатися?

— Не всі жеглярські балачки — щира правда, — попередив пан Джораг. — Та навіть якщо Роберт насправді мертвий, замість нього тепер править його син. Нічого не змінилося.

— Змінилося геть усе. — Дані рвучко підвелася. Її дракони заверещали, розкрутили хвости і розгорнули крила. Дрогон заплескав крилами і причепився кігтями до одвірку під аркою. Інші двоє розбіглися підлогою, шкрябаючи кінчиками крил по мармурі. — Раніше Семицарство було схоже на халазар мого Дрого — сто тисяч як один, з’єднані разом його силою. Тепер вони розбиті на друзки так само, як халазар після смерті мого хала.

— Князі завжди воюють між собою. Скажіть, хто переміг, і я скажу, на що зверне справа. Семицарство, халісі, не впаде вам до рук, наче сім спілих бросквин. Вам знадобиться флот кораблів, золото, військо, союзники…

— Я знаю. — Вона узяла його руки в свої та вдивилася у темні підозріливі очі. «Інколи він думає, що я — його дитина, яку він мусить захищати. Інколи бачить мене як жінку, яку хотів би взяти до ліжка. Та чи буваю я для нього королевою, хоча б іноді?» — Я вже не та злякана дівчинка, що ви зустріли у Пентосі. Так, я бачила усього п’ятнадцять днів своїх іменин… але я, Джорагу, така ж стара, як баби-дошхалін і така ж юна, як мої дракони. Я виносила дитя, спалила хала, перетнула червону пустелю та Дотракійське море. Моя кров — то кров дракона.

— Так само, як вашого брата, — відповів він уперто.

— Але я не Візерис.

— Так, ви не Візерис, — погодився він. — Гадаю, ви маєте в собі більше від Раегара. Але ж і Раегар був не вічний. Роберт довів це на Тризубі. Він убив дракона простим келепом. Виходить, дракони смертні.

146