Чвара королів - Страница 78

Мізинець покрутив пальцями борідку.

— Якщо вже Станіс потурбувався надіслати листи навіть до них, то будьмо певні: кожен значний вельможа та князь у Семицарстві отримав такого самого.

— Я накажу спалити ці листи усі до одного! — заявила Серсея. — Жоден натяк не повинен досягти вух мого сина і мого батька!

— Я чомусь гадаю, що пан батько вже отримали дещо більше, ніж натяк, — сухо зазначив Тиріон. — Авжеж Станіс надіслав птахів і до Кастерлі-на-Скелі, і до Гаренголу. А щодо спалити листи, який з того зиск? Вино розлито, глечика розбито, і теща знову дівкою не стане. Та й не такі вони небезпечні, як здається.

Серсея обернулася до нього, палаючи пекельним зеленим вогнем у очах.

— Ти що, зовсім здурів? Ти читав, що там написано? «Отрок Джофрі», ось як він його називає! А мене сміє винуватити у кровозмісі, подружній та державній зраді!

«Тільки тому, що ти у всьому цьому винувата.» Препотішно було бачити, як Серсея шаленіє з приводу звинувачень, правдивість яких сама чудово знає. «Якщо ми програємо цю війну, хай іде до гурту лицедіїв — їй-бо, має дар божий до цього ремесла».

Тиріон почекав, поки королева трохи вгамується, і мовив:

— Станісові потрібен якийсь привід, аби виправдати свій бунт. Яких іще листів ти від нього чекала? «Джофрі — законний син і спадкоємець мого брата, але я з дурного толку вирішив забрати престол собі»?

— Я не стерплю, щоб мене виставляли повією!

«Ну, сестричко, він же не пише, що Хайме тобі щось платив.» Тиріон навмисне пробіг очима листа ще раз. Там було одне цікаве речення, за яке чіплялося око…

— Складено в Світлі Господньому, — прочитав він уголос. — Якось дивно він тут добирає слова.

Пицель прочистив горлянку.

— Такі слова часто стрічаються у листах та інших паперах з Вільних Міст. А означають вони, скажімо приблизно, «писано перед божими очима». Перед очима бога червоних жерців. То саме їхні слова, я цього певний.

— Варис казав нам ще кілька років тому, що пані Селиса заприязнилася до когось із червоних жерців та їхньої віри, — нагадав Мізинець.

Тиріон постукав пальцем по листі.

— Схоже, тепер її приклад наслідує її вельможний чоловік. Ми можемо скористатися цим проти нього. Попрохати верховного септона оголосити, що Станіс виступає не тільки проти законного короля, але ще й проти істинних богів…

— Так, так, — нетерпляче погодилася королева, — та спершу треба зупинити цей потік бруду. Рада мусить видати наказ. Кожний, хто згадає про кровозміс або назве Джофрі байстрюком, повинен втратити язика.

— Доречний захід, — закивав великий маестер Пицель, теленькаючи ланцюгом на шиї.

— Цілковита дурниця, — зітхнув Тиріон. — Видираючи людині язика, не доведеш, що вона бреше, а тільки повідомиш світові, що боїшся її слів.

— То що ж ми маємо робити, на твою думку? — вимогливо запитала сестра.

— Та майже нічого. Хай собі шепочуться. Скоро та казочка їм набридне. Кожен, хто має хоч краплю глузду, зрозуміє, що то така собі незграбна спроба виправдати узурпацію престолу і корони. Чи надав Станіс якісь докази? Ні, та і як він міг, коли нічого такого насправді не було?

Тиріон подарував сестрі найчарівнішу зі своїх посмішок.

— Так-то воно так, — змушена була відповісти вона. — Але ж…

— Брат вашої милості має цілковиту рацію. — Петир Баеліш зчепив пальці перед собою. — Якщо ми спробуємо придушити балачки, то тільки додамо їм вірогідності. Краще показати своє презирство — адже нічого іншого та жалюгідна брехня не варта. А між тим боротися з вогнем своїм вогнем.

Серсея зміряла його очима.

— Яким іще вогнем?

— Казочкою приблизно того ж самого штибу. Але такою, якій легше повірити. Князь Станіс прожив нарізно від дружини майже все своє подружнє життя. Не те щоб я йому за те дорікав — сам би так учинив, якби здуру одружився з пані Селисою. І все ж, якщо пустити плітки, що дочка його народжена непорядно, а сам він — рогоносець, то… простолюдці завжди охоче вірять найгіршому про своїх панів, особливо про таких суворих, непривітних та болюче гордовитих, як Станіс Баратеон.

— До нього ніколи не плекали великої любові, це правда. — Серсея поміркувала якусь хвильку. — Отже, ми відплатимо йому його ж монетою. Так, мені це до смаку. І кого ж ми оберемо пані Селисі за коханця? Здається, вона має двох братів. Ще й один з її дядьків увесь час просидів на Дракон-Камені…

— Пан Аксель Флорент є її каштеляном.

Тиріон неохоче визнав про себе, що задум Мізинця обіцяє певний зиск. Станіс ніколи не мав теплої прихильності до власної дружини, зате мав недовірливу вдачу та їжачився колючками на всякий сумнів про свою честь. Якби ж посіяти розбрат між ним та його послідовниками… справа престолу від того тільки б виграла.

— Мені казали, що дитина має вуха Флорентів.

Мізинець легковажно майнув рукою в повітрі.

— Один купецький повірник із Лису колись зауважив при мені, що князь Станіс, напевне, дуже любить свою дочку, якщо понаставив її кам’яних подоб по усіх мурах Дракон-Каменя. «Пане ласкавий» — мусив пояснити я йому, — «то ж химери такі». — Він посміхнувся. — Так, пан Аксель зійде за батька Ширени, але з мого досвіду скажу вам таке: що дурніша і недоладніша брехня, то охочіше її беруть до серця. А Станіс якраз тримає при собі надзвичайно недоладного дурня — недоумкуватого блазня з татуйованим обличчям.

Великий маестер Пицель зойкнув і глянув на нього з відразою.

— Невже ви хочете пустити чутки, що пані Селиса брала до себе у ліжко того недоумка?