Чвара королів - Страница 68

Дані поклала руку на його долоню і стиснула пальці.

— Я поділяю ваше горе, вірте мені.

Пан Джораг кивнув.

— До того часу мій батько вдягнув чорне, і я був уже повноправним господарем на Ведмежому острові. Пропозицій про новий шлюб мені не бракувало, та не встиг я когось вибрати, як князь Балон Грейджой підняв повстання проти Узурпатора, і Нед Старк скликав корогви на поміч своєму другові Роберту. Вирішальна битва сталася на Пайку. Робертові метавки камінням виламали діру в мурах короля Балона. Першим крізь неї увірвався жрець із Миру, але я теж не пас задніх і ринув слідом. За це мене висвятили у лицарі.

— Щоб відсвяткувати перемогу, Роберт наказав облаштувати турнір коло Ланіспорту. Саме там я й побачив Линесу — дівчину, вдвічі молодшу за мене. Вона приїхала зі Старограду разом з батьком, щоб подивитися на герці своїх братів. Я не міг очей від неї відвести, і в раптовому нападі безумства попрохав про знак прихильності для турніру. Отримати його насправді я й не мріяв, але вона погодилася.

— Я добряче володію зброєю, халісі, незгірш від інших, та знаним турнірним бійцем ніколи не був. Але з рукою, перев’язаною хусткою Линеси, мене наче хтось підмінив. Я вигравав один двобій за іншим. Перед моїм списом упав князь Язон Малістер, а тоді й Спижевий Йон Ройс. Пан Риман Фрей, його брат пан Гостін, князь Вент, Дужий Вепр, ба навіть пан Борос Блаунт з Королегвардії. Я вибив з сідел їх усіх. В останньому герці я зламав дев’ять списів супроти Хайме Ланістера, і хоч не вибив його, та король Роберт віддав вінець переможця мені. Я увінчав Линесу як королеву краси й кохання, і того самого вечора пішов до її батька просити її руки. Я був п’яний від вина та слави; по правді, я мав би отримати презирливу відмову, але князь Лейтон раптом зглянувся на моє прохання. Нас одружили просто там, у Ланіспорті; наступні два тижні я був найщасливішим чоловіком у цілому світі.

— Лише два тижні? — перепитала Дані. «Навіть мені дісталося більше щастя з моїм Дрого, моїм сонцем-та-зорями.»

— Два тижні — стільки треба, щоб допливти від Ланіспорту назад до Ведмежого острова. Мій дім страшенно розчарував Линесу. Надто холодно, надто вогко, надто далеко від усього в світі; навіть сам замок — непоказна хата з колод. Ніяких тобі вертепів з личинами, мартоплясів, танців, ярмарків. Одна пора могла змінити іншу, поки до нас загляне якийсь співець зіграти пісню-другу на цимбалах. Ба навіть золотих справ майстра на острові не було. Обід — і той перетворився на муку. Мій кухар умів хіба що пекти м’ясо та варити юшку, а Линеса дуже скоро втратила смак до риби та оленини.

— Я жив заради її посмішок, тому послав аж до Старограду по нового кухаря і привіз арфіста з Ланіспорту. Майстри, вправні з золотом та коштовним камінням, кравці вишуканого одягу… я знаходив їй усіх, кого вона просила, та все ж того було не досить. Ведмежий острів багатий на ведмедів та ліс, а на все інше бідний. Я збудував їй добрий корабель, ми їздили до Ланіспорту і Старограду на свята з ярмарками, а одного разу навіть до Браавосу, де я позичив чималі гроші в лихварів. Я звоював її руку та серце на турнірі, тому взяв участь в інших заради неї ж. Та колишні чари кудись зникли, і я більше не уславився шляхетними перемогами. А кожна поразка означала втрату коня і озброєння, яке за звичаєм треба викуповувати або віддавати переможцеві. Грошей стало бракувати, я наполіг, щоб ми повернулися додому. Та справи дедалі погіршувалися. Скоро я став неспроможний платити кухареві та арфістові, а коли заговорив про те, щоб заставити її коштовності, вона оскаженіла…

— Далі… далі я робив таке, про що зараз соромно казати. Заради золота. Заради того, щоб Линеса зберегла свої коштовності, арфіста і кухаря. Зрештою ті оборудки коштували мені усього. Коли я дізнався, що до Ведмежого острова їде Едард Старк, то настільки втратив честь, що не наважився стати перед його судом, а втік сам і забрав її до вигнання. Адже ніщо не важило більше за наше кохання, казав я собі. Ми втекли до Лису, де я продав корабель, щоб здобути золота нам на прожиття.

Голос його був глухий від журби, і Дані жаліла витискати з нього всю правду, але ж їй кортіло знати, чим усе скінчилося.

— І вона там померла? — запитала Дані тихо і лагідно.

— Тільки для мене, — відповів лицар. — За півроку моєму золоту прийшов край, і я мусив винайнятися за сердюка в охочий полк. Поки я бився з браавосцями на Ройні, Линеса перебралася до маєтку торговельного магната на ім’я Трегар Ормолен. Кажуть, що зараз вона — його улюблена підбічниця, і її боїться навіть законна дружина.

Дані нажахалася з оповіді лицаря.

— То ви тепер ненавидите її?!

— Майже так само сильно, як кохаю, — відповів пан Джораг. — Благаю вибачити, моя королево. Здається, я дуже втомився.

Вона дозволила лицареві піти, але коли той стояв уже під запоною шатра, не втрималася і покликала заради останнього питання:

— А яка вона була на вигляд, ваша пані Линеса?

Пан Джораг сумно всміхнувся.

— Дещо схожа на вас, Даянерис. — І низько вклонився. — На добраніч, моя королево.

Дані затремтіла і щільніше загорнулася у левову шкуру. «То вона була схожа на мене.» Тепер ставало ясніше багато такого, чого вона раніше не розуміла. «Він жадає мене» — зрозуміла вона. — «Кохає мене, як кохав її. Не так, як лицар любить королеву, а як чоловік — жінку.» Вона спробувала уявити себе у обіймах пана Джорага: як вона його цілує, пестить, дозволяє увійти в себе. Та даремно — щойно вона заплющувала очі, як його обличчя ставало обличчям хала Дрого.