Чвара королів - Страница 42


К оглавлению

42

— Як забажаєте.

Слинт хильнув ще, закапотівши вином на груди чорного єдвабового жупана. Зверху нього він мав коротку парчову накидку, застібнуту крихітним списом з вістрям, вкритим темно-червоною поливою. А ще він був добряче, по-справжньому п’яний.

Тиріон прикрив рота рукою та чемно відригнув. На відміну від князя Яноса, вином він не зловживав, проте вечерею напхався по самі вінця. Перше, що Тиріон зробив, оселившись у Башті Правиці — спитав кращого кухаря у місті й винайняв його собі на службу. Цього вечора вони з Слинтом частувалися юшкою з бичачих хвостів, літньою городиною, посипаною горіхами і солодким червоним кропом, заправленою виноградом та дрібно накришеним сиром, гарячим крабовим пирогом, гостро присмаченими кабачками, куріпками у маслі. До кожної страви подавали окреме вино. Князь Янос визнав, що ніколи і наполовину так добре не їв.

— Певно, їстимете навіть краще, як влаштуєтеся у Гаренголі, — мовив Тиріон.

— Поза сумнівом. Може, зваблю собі на службу вашого кухаря, як гадаєте?

— Війни розпочиналися і з менших приводів, — відповів Тиріон, і вони обидва довго та смаковито посміялися. — А ви сміливець, що берете собі у маєтність Гаренгол. Така похмура твердиня, величезна… дуже дорога в утриманні. Дехто навіть каже — наврочена.

— Чого б це мені лякатися купи каміння? — Слинт аж пирхнув від самої думки. — Сміливець, кажете. А не будеш сміливим, то хіба чогось досягнеш? Ось я, приміром, досяг. Так, Гаренгол! А чом би й ні? Ви ж маєте знати. Ви теж сміливець, я це відчуваю. Коротун, проте сміливець.

— Дякую за добрість. Ще вина?

— Ні. Справді, досить… а, побийте мене боги, нехай. Чому ні? Сміливці п’ють стільки, скільки лізе!

— Саме так. — Тиріон наповнив келиха князя Слинта по самі вінця. — Я тут переглядав список людей, що їх ви запропонували на посаду тисяцького міської варти.

— О, то добрі вояки. Гарні хлопці. Будь-хто з шести впорається з посадою. Але я б радив Аллара Дима. То моя права рука. Чудовий, просто чудовий вояк. Вірний, вірнішого не буває. Поставте його, не пошкодуєте. Якщо король не заперечуватиме.

— Ясна річ. — Тиріон зробив ковток вина. — Але я міркував про пана Джаселина Бережняка. Він три роки служить сотником на Грязючній Брамі, хоробро бився під час повстання Балона Грейджоя. Король Роберт висвятив його в лицарі просто на Пайку. Але його імені чомусь немає у вашому списку.

Князь Янос Слинт хильнув з келиха і побовтав вино у роті, перш ніж ковтнути.

— Кажете, Бережняк. Ну, теє… він хоробрий, певна річ, але ж… надто прямий та суворий, як на мене. Люди такого штибу мені не до смаку, ні. Та й хлопці його не надто люблять. Ще й каліка — втратив долоню при Пайку, за те його і висвятили. Як на мене, поганенький зиск — віддати живу руку за величання «паном лицарем».

Він зареготав.

— Пан Джаселин надто багато думає про себе і свою честь, ось що я вам скажу. Краще лишіть його там, де він є, вельможний… Тиріоне. Хто вам потрібен, так це Аллар Дим.

— Мені казали, Дима не надто люблять на вулицях.

— Зате його бояться. Воно й на краще.

— Що це мені таке про нього переказували? Наче була якась халепа в бурдеї?

— А, те. То не його вина, ваша… Тиріоне. Він же не хотів убивати ту жінку, вона сама винна. Її попередили, аби стояла осторонь і не заважала виконувати наказ.

— І все ж… коли маєш справу з матір’ю та дитиною, слід чекати, що вона кинеться рятувати своє маля. — Тиріон посміхнувся. — А ви скуштуйте сиру, він розкішно смакує до вина. То скажіть мені, чому ж ви обрали саме Дима для такої невеселої роботи?

— Добрий очільник мусить знати своїх людей, Тиріоне. Одні годяться для однієї роботи, інші — для іншої. Аби заміритися на дитину, яка смокче мамчину цицьку, потрібен чоловік певного штибу. Тут упорається не кожен. Навіть якщо йдеться про якусь шльондру та її вилупка.

— Напевне, ви маєте рацію, — мовив Тиріон, якому в вухах гриміли слова «якась шльондра», а в голові сиділа згадка про Шаю, про Тайшу і про всіх жінок, вшанованих його грішми та сім’ям за багато років.

Слинт вів собі далі, ні про що не здогадуючись.

— От Дим — він саме такий. Простий чолов’яга для непростої роботи. Робить, що йому кажуть, а потім — ані пари з вуст.

Він врізав собі скибку сиру.

— Чудовий сир. Гостренький. Як на мій смак, немає нічого кращого за добрий гострий ніж та добрий гострий сир.

Тиріон здвигнув плечима.

— Смакуйте, поки можете. Річковий край палає, у Вирії сидить король Ренлі. Скоро й гарного сиру в місті не знайдемо. То хто ж послав вас по хвойдину байстрючку?

Князь Янос кинув на Тиріона сторожкий погляд, а тоді зареготав і тицьнув на нього шматком сиру в руці.

— А ви хитрун, Тиріоне! Думали мене круг пальця обвести? Е ні, трохи вина і сиру не досить, аби Янос Слинт вибовкав більше, ніж мусить. Тут мені є чим пишатися. Ніколи не питаю зайвого, а потім ніколи не патякаю зайвого — ось такий вже я є.

— Так само, як і Дим.

— Точно так само. Поставте його своїм тисяцьким, коли я поїду до Гаренголу — не пошкодуєте.

Тиріон відламав шматочок сиру. Той справді був гострий, з винними жилками, виняткового смаку та якості.

— Кого б не затвердив король на посаді, його чекає нелегка доля. Ваш обладунок — то тяжка ноша, скажу я вам. Князь Мормонт має ту ж саму халепу.

На обличчі князя Слинта з’явився подив.

— На їхньому столі начебто ж княгиня сидить. Ота Мормонтиха, яка бере собі ведмедів за коханців. Хіба ні?

— Я казав про її брата — Джеора Мормонта, князя-воєводу Нічної Варти. Якось я гостював у нього на Стіні. Він розповів мені, яку має тяжку турботу — знайти доброго вояка собі у наступники. На Стіну в наші дні їде небагато добрих вояків. — Тиріон вишкірився. — Гадаю, він спав би краще, якби мав у Варті такого, як ви. Або ж відважного Аллара Дима.

42