Чвара королів - Страница 306

306

— Тож ні, я краще лишу собі дівчинку… і не завдам їй шкоди, поки ви робите, що вам кажуть. Її життя — у ваших руках.

— Ласка божа, Теоне, як ти можеш таке чинити? Ти ж розумієш, що я мушу йти на приступ, я зв’язаний присягою…

— Якщо це військо стоятиме перед брамою зі зброєю в руках після заходу сонця, Бета висітиме на шибениці, — відказав Теон. — З першим світлом за нею на той світ піде наступний заручник, а з наступним заходом сонця — ще один. Кожен ранок та вечір забиратиме по людині, поки ви звідси не підете. Заручників мені вистачить.

Він розвернув Веселуна, не чекаючи на відповідь, і рушив до замку. Спершу він їхав кроком, але згадавши про лучників за спиною, прискорився до ристі. Малі голівки дивилися на його наближення зі своїх шпичаків; обідрані й просмолені обличчя збільшувалися з кожним кроком. Між ними стояла Бета Касель, заплакана, з зашморгом на шиї. Теон вдарив п’ятами Веселуна і ринув чвалом. Копита коня загуркотіли по звідному мості, наче удари тулумбасу.

В дворі він зліз з сідла та віддав повід Вексові.

— Це може їх дещо стримати, — мовив Теон Чорному Лоренові. — Після заходу сонця дізнаємося. А дотоді забери дівча всередину і тримай її десь, щоб нікуди не ділася. — Під шарами шкіри, криці та вовни він стікав потом. — А мені треба келих вина. А краще діжку.

У опочивальні Неда Старка розпалили комин. Теон сів коло нього і наповнив чару густим червоним з замкових льохів — таким кислим, як його настрій. «Вони нападуть» — похмуро подумав він, витріщаючись у вогонь. — «Пан Родрік любить доньку, та він каштелян замку, а понад усе — лицар.» Якби то Теон стояв з зашморгом на шиї, а до замку підійшов князь Балон з військом, роги вже сурмили б на приступ. Тут він не мав жодного сумніву. Дяка богам, що пан Родрік — не залізного роду. Чоловіки зелених земель — м’якіші серцем. Але чи досить м’які? Цього він не був певний.

Якщо ні, якщо старий таки накаже брати замок приступом, то Зимосіч впаде — щодо цього Теон себе не дурив. Його сімнадцятеро могли вбити втричі, вчетверо, уп’ятеро проти свого числа, та зрештою їх розчавлять і знищать.

Теон видивлявся у полум’я над краєм келиха з вином і розмірковував про несправедливість життя.

— Я стояв біч-обіч з Роббом Старком у Шепітній Пущі, — пробурмотів він. Тієї ночі він теж боявся, але не так. Одне діло — іти у бій оточеним друзями, і зовсім інше — загинути самотнім, оточеним лише зневагою. «Милосердя» — майнула злиденна думка. — «Де воно? Хто його бачив?»

Вино не принесло жодної втіхи. Теон послав Векса по лука та пішов до старого внутрішнього двору. Там він став перед стрілецькими цілями і пускав стрілу за стрілою, поки не заболіли плечі та не скривавилися пальці, спиняючись тільки для того, щоб витягти стріли для наступного кола стрільби. «Я врятував життя Брана цим луком» — нагадав він собі. — «Якби ж врятувати своє було так само легко.» До колодязя прийшли жінки, але не забарилися; те, що вони побачили на Теоновому обличчі, змусило їх хутко тікати.

Позаду нього стояла зруйнована башта з верхівкою зубатою, наче корона. Пожежа обвалила крокви та сволоки всередину багато років тому. Тінь башти рухалася разом з сонцем, потроху видовжуючись; її чорна рука тяглася по Теона Грейджоя. Коли сонце торкнулося муру, він опинився у її полоні. «Якщо я повішу дівчинку, північани нападуть негайно» — подумав він, випускаючи стрілу. — «Якщо не повішу, вони знатимуть, що мої погрози — порожні.» Теон наклав на лук нову стрілу. «Виходу немає. Жодного.»

— Якби ви мали сотню лучників, не гірших за себе, то могли б ще сподіватися втримати замок, — тихо промовив ззаду чийсь голос.

Коли Теон обернувся, за ним стояв маестер Лювин.

— Іди геть, — наказав Теон. — Мені твої балачки набридли.

— А життя? Воно вам теж набридло, мосьпане принце?

Теон підняв лук.

— Ще слово, і матимеш стрілу просто в серці.

— Ні, не матиму.

Теон напнув лука, відтяг сіре гусяче пір’я аж до щоки.

— Хочеш забитися об заклад?

— Я приніс вам останню надію, Теоне.

«Жодної надії нема» — хотів він відказати. Але опустив лука на пів-вершка і відповів:

— Я не тікатиму.

— Я і не кажу вам тікати. Вдягніть чорне.

— Вступити до Нічної Варти?! — Теон повільно відпустив тятиву і спрямував стрілу в землю.

— Пан Родрік все життя прослужив дому Старк. А дім Старк завжди був другом Нічній Варті. Пан Родрік вам не відмовить. Відчиніть браму, складіть зброю, прийміть його умови, і він муситиме дозволити вам вдягти чорне.

Братчик Нічної Варти. Це означало: ані корони, ані синів, ані дружини… але життя, і навіть не позбавлене честі. Брат самого Неда Старка служить у варті. Джон Сніговій теж.

«Чорного одягу я маю вдосталь, тільки кракена випороти. У Варті я міг би посісти високу посаду — старшого розвідника або навіть князя-воєводи. Хай сестра забирає собі ті кляті острови. Однак вони такі ж паскудні, як сама Аша. Якби я служив у Східній Варті, то капітанив би на власному кораблі. А за Стіною можна добре пополювати.» Що ж до жінок, то яка дикунка не захоче принца собі у ліжко? Усмішка повільно наповзла на його обличчя. «Ставши чорним братчиком, на когось іншого вже не перевернешся. І люди нарешті матимуть до мене шану…»

— ПРИНЦЕ ТЕОНЕ! — Гучний крик розтрощив його марення на друзки. Двором хутко крокував Кром. — Північани…

Теон зсудомився від раптового нападу жаху.

— Йдуть приступом?

Маестер Лювин вчепився йому в плече.

— Ще є трохи часу! Підніміть прапор миру…

— Там б’ються! — швидко проказав Кром. — Звідкілясь з’явилися ще люди, кількасот. Спочатку вони начебто прийшли на поміч першим. Але зараз нападають на них!

306