Чвара королів - Страница 259

259

— Ти казала, їй не зашкодять.

— А вона билася. — На відміну від братів, Озней Кіптюг був чисто голений, тому на гладкій щоці добре виднілися криваві подряпини. — Має пазурі, мов кішка. Отака завзята.

— Синці зцілюються, — мовила Серсея знуджено. — Хвойда житиме. Поки живий Джоф.

Тиріонові кортіло зареготати. Солодке, ой яке солодке то було б відчуття. Але грі настав би кінець. «Ти програла, Серсеєчко. А твої Кіптюги — ще гірші йолопи, ніж казав Брон.» Одне слово, і вони б усе зрозуміли.

Натомість Тиріон подивився дівчині в обличчя і мовив:

— Ти присягаєшся, що звільниш її після битви?

— Якщо ти звільниш Томена.

Тиріон зіп’явся на ноги.

— Гаразд, тримай її в себе. Але бережи мені добре. Якщо ці тварини гадають, що зможуть нею скористатися… знай, мила сестро, що терези хитаються у обидва боки.

Казав він холодно, спокійно, байдуже — спробував позичити голос в батька, і це йому вдалося.

— Що спіткає її, те саме спіткає і Томена. Рахуючи побиття та зґвалтування.

«Вважаєш мене чудовиськом? Гаразд, я пограюся для тебе у чудовисько.»

Цього Серсея не чекала.

— Ти не посмієш!

Тиріон змусив себе повільно всміхнутися крижаною усмішкою. Очі, зелене та чорне, сміялися з сестри.

— Чого б це? Я все зроблю власноруч.

Серсеїна рука майнула коло обличчя, та він вхопив її зап’ясток і викручував, доки вона не скрикнула. Озфрид кинувся був їй на порятунок.

— Ще крок, і я зламаю їй руку, — попередив карлик. Вояк зупинився. — Пам’ятаєш, Серсеє, як я казав, що ти мене більше не вдариш?

Тиріон пхнув сестру на підлогу і обернувся до Кіптюгів.

— Ану розв’яжіть її та витягніть з рота кляп.

Мотузка стиснула їй руки так, що аж спинила обіг крові. Дівчина скрикнула з болю, коли кров знову потекла жилами. Тиріон лагідно розтирав їй пальці, доки до них не повернулася чутливість.

— Мила моя, — мовив він, — ти мусиш бути хороброю. Мені так шкода, що тобі зробили боляче.

— Я знаю, що ви мене звільните, мосьпане.

— Звільню, — пообіцяв Тиріон. Алаяйя схилилася і поцілувала його в чоло. Розбита губа лишила на лобі ляпку крові. «Я не вартий цього кривавого цілунку» — подумав він. — «Якби не я, вона б не знала цього лиха.»

Коли Тиріон обернувся до королеви, кров Алаяйї все ще плямувала його чоло.

— Я тебе ніколи занадто не любив, Серсеє, але навіть не думав чинити шкоду рідній сестрі. Проте сьогодні ти власноруч знищила рештки моєї до тебе прихильності. За це я зроблю тобі боляче. Поки що не знаю, як саме. Дай мені час. Колись настане день, у який ти почуватимешся безпечно, весело й щасливо. І раптом твоя солодка втіха перетвориться на попіл просто у роті. І тоді ти знатимеш, що борг сплачено.

Колись батько казав йому, що на війні битва скінчена, щойно одне військо ламається і починає тікати. Вже не важить, що числом те військо таке саме, як було хвилину тому, що воно досі має в руках зброю, а на грудях — броню. Щойно вояки побігли, вони вже не стануть до бою знов. Те саме сталося і з Серсеєю.

— Геть! — Це було все, на що вона спромоглася. — Геть з очей моїх!

Тиріон вклонився.

— На добраніч тобі. Й солодких снів.

Він крокував назад до своєї Башти Правиці, а в голові у нього тупотіла тисяча закутих у залізо ніжок. «Я мусив би зрозуміти, що так станеться, коли вперше пірнав у Чатаїну шафу.» Може, просто не хотів бачити очевидне. Поки Тиріон дістався покоїв, ноги в нього вже боліли. Він послав Пода по глек вина і штовхнув двері до опочивальні.

На ліжку з навісом сиділа, схрестивши ноги, Шая. З одягу на ній був тільки золотий ланцюг, що лежав на пагорбах грудей: ланки у вигляді золотих рук, які тримають одна одну за зап’ястки.

Тиріон її не чекав.

— Що ти тут робиш?

Шая засміялася і попестила ланцюга.

— Я сумувала за руками на своїх цицьках… але ці маленькі й золоті — вони такі холодні.

Якусь мить він не знав, що сказати. Як їй пояснити, що іншу жінку щойно побили за неї, а можуть навіть і вбити, якщо Джофрі у бою спіткає якась халепа? Він витер кров Алаяйї з лоба основою долоні.

— Але ж панна Лолиса…

— Спить. Та вона більше нічого й не робить, корова дурна. Спить і їсть. Інколи засинає, поки їсть. Харчі падають під ковдру, і вона у них качається. Тоді я мушу її мити. — Шая скривилася з огиди. — Що їй такого зробили? Ну відгойдали, та й усе.

— Її мати каже, що вона хвора.

— Та хвороба називається «дитина у череві».

Тиріон роззирнувся кімнатою. Відколи він пішов, начебто нічого не змінилося.

— Як ти увійшла? Покажи таємні двері.

Вона здвигнула плечима.

— Пан Варис змусив мене натягти каптура. Я нічого не бачила, хіба що… в одному місці я розгледіла підлогу з-під каптура. Там були такі плиточки, знаєш, з яких роблять картини?

— Мозаїка?

Вона кивнула.

— Кольорові, червоні та чорні. Здається, зображали вони дракона. А взагалі там було темно. Ми злізли драбиною, довго йшли, повертали, аж я геть заплуталася. Один раз спинялися, щоб відчинити залізні двері. Я шурхнула по них, поки минала. Дракон був уже за дверима. А тоді знову піднялися драбиною. Нагорі був прохід. Мені довелося нахилятися, а пан Варис, здається, мусив лізти рачки.

Тиріон обійшов опочивальню, придивляючись. Один зі свічників на стіні начебто хитався. Тиріон став навшпиньки і спробував його повернути. Свічник обертався поволі, скрегочучи по кам’яній стіні. Коли він опинився низом догори, з нього випав недогарок. Очерет на холодній підлозі не зрушив з місця.

— Хіба мосьпан не бажає вкласти мене у ліжечко? — спитала Шая.

259