Чвара королів - Страница 139

139

— І заради свого улюбленого брата вона погодиться, незважаючи на свій переляк.

Вони саме проходили безлюдною колонадою.

— Та все ж втрата кармазинового війська примусить королеву непокоїтися.

— Мені до смаку, коли вона непокоїться, — відповів Тиріон.

Пан Клеос Фрей виїхав того самого дня у супроводі Вилара та сотні червоних ланістерівських стражників. Загін, надісланий Роббом Старком, приєднався до них біля Король-Брами, і довгий шлях на захід розпочався.

Тиріон знайшов Тімета у куренях за грою в кості з його Смаленими.

— Приходь опівночі до моєї світлиці.

Тімет вирячив на нього єдине око і ледь кивнув. Довгих балачок він не любив.

Того вечора Тиріон бенкетував з Кам’яними Ґавами та Братами Місяця у малій трапезній, хоча вина цурався — мав-бо цього разу зберегти тверезий розум.

— Шагга, який зараз місяць?

Шагга страшно вишкірився.

— Та мабуть, чорний.

— На заході такий місяць кличуть «зрадницьким». Спробуй сьогодні не надто надудлитися, і щоб сокира була гостра.

— Сокира в Кам’яної Ґави гостра завжди, а сокири Шагги — гостріші за всі. Колись я відрубав голову чолов’язі, а він і не знав, доки не схотів волосся зачесати. А голова йому взяла та відвалилася!

— То ось чому ти ніколи не чешеш своє волосся?

Кам’яні Ґави заревли та затупотіли ногами, а Шагга затюгукав гучніше від усіх.

Опівночі замок стояв тихий та темний. Певна річ, кілька золотокирейників на мурах побачили, як вони виходили з Башти Правиці, та ніхто не писнув: Тиріон був Правиця Короля і ходив, куди хотів.

Під п’ятою Шаггиного чобота не надто грубі дерев’яні двері тріснули, досередини полетіли тріски. Тиріон почув звідти жіночий зойк. Шагга розрубав двері навпіл трьома могутніми ударами сокири і ногами пробив шлях крізь руїни. За ним рушив Тімет, а слідом Тиріон, ретельно оминаючи гострі уламки. Вогонь у комині вигорів, жевріло лише кілька жарин, і опочивальнею простяглися густі тіні. Коли Тімет зірвав важку запону ліжка, звідти на нього вирячила величезні білі очі оголена служниця.

— Благаю, панове, — забелькотіла вона, — не чіпайте мене.

Вона відсахнулася від Шагги, зашаріла та перелякана, пробуючи прикрити свої чарівні принади руками; однієї руки їй весь час бракувало.

— Іди геть, — наказав Тиріон. — Ти нам не потрібна.

— Шагга хоче цю жінку.

— Шагга хоче кожну хвойду в цьому хвойдиному місті, — пожалівся Тімет, син Тімета.

— Еге ж, — радо погодився Шагга. — Шагга подарує їй міцну дитину.

— Якщо вона захоче міцну дитину, то знатиме, кого питати, — зауважив Тиріон. — Тімете, виведи її… тільки ласкаво, прошу тебе.

Смалений висмикнув дівчину з ліжка і наполовину випхав, наполовину витяг її з опочивальні. Шагга спостерігав похнюплений, наче щеня. Дівчина запнулася на руїнах дверей і вискочила у прохід від міцного штурхана Тімета. Над головою репетували круки.

Тиріон стяг з ліжка м’яку ковдру, відкриваючи під нею великого маестра Пицеля.

— Скажіть-но, маестре, чи схвалює Цитадель ваші постільні пригоди зі служницями?

Старий був так само голий, як і дівчина, хоча око вабив до себе значно менше. Очі його з важкими повіками нарешті були широко розплющені.

— Щ-що відбувається? Я-як це розуміти? Я старий та в-вірний слуга…

Тиріон видерся на ліжко.

— Такий вірний, що відіслали до Дорана Мартела тільки одного з моїх листів. А іншого віддали моїй сестрі.

— Ні-ні, — замекав Пицель. — Ні, то наклеп, клянуся, то не я. Варис, то був Варис, Павук, я ж вас застерігав…

— Чи усі маестри так погано брешуть? Я сказав Варисові, що віддаю великому князеві Дорану на виховання мого небожа Томена. Мізинцеві розповів, що хочу видати Мирцелу за Роберта, князя на Соколиному Гнізді. Про те, що пропоную Мирцелу дорнійцям, я не казав геть нікому… тільки написав у листі, якого довірив вам.

Пицель зсудомлено вчепився у край ковдри.

— Птахи губляться, листи крадуть чи продають… то був Варис, я вам таке можу розповісти про того євнуха, що в вас кров захолоне в жилах…

— Моя пані полюбляє, щоб кров у мені текла гаряча.

— Майте на увазі, на кожну таємницю, що євнух шепоче вам у вухо, він ще сім ховає для себе. А Мізинець, ой пробі, той взагалі…

— Я все знаю про пана Петира. І довіряю йому майже так, як вам. Шагга, відріж його цюцюрку і згодуй козі.

Шагга здійняв величезну обосічну сокиру.

— Тут нема кози, півпане.

— Якось обійдися.

Шагга заревів і хутко рушив уперед. Пицель заверещав і обісцявся, бризкаючи сечею на всі боки, поки намагався уникнути Шаггиних рук. Дикун схопив його за кінець пишної хвилястої бороди та одним помахом сокири вкоротив її на три чверті.

— Як гадаєш, Тімете, наш друг стане більш згідливий та балакучий, коли ми здеремо з нього всю вовну?

Тиріон витер сцянки з чобіт клаптем простирадла.

— Авжеж скоро скаже правду. — В порожній випаленій Тіметовій очниці стояло тихе озеро темряви. — Я чую, як він смердить страхом.

Шагга жбурнув жменю волосся на очерет і вхопив за те, що лишилося від бороди.

— Стійте тихо, маестре, — закликав його Тиріон. — Коли Шагга лютує, йому руки тремтять.

— Шаггині руки ніколи не тремтять, — гнівно заперечив велетень, притиснув круглясте лезо до тремтливого підборіддя Пицеля і почав пиляти рештки його бороди.

— Скільки часу ви шпигуєте для моєї сестри? — спитав Тиріон.

Пицель дихав часто і мілко.

— Все, що я робив, я робив задля добра дому Ланістер.

Широкий лоб старого вкрився плівкою поту, пасма білого волосся липнули до зморшкуватої шкіри.

139