Чвара королів - Страница 136

136

— Князь Станіс виплив з Дракон-Каменя.

Серсея скочила на ноги.

— А ти тут сидиш і шкіриш зуби, як гарбуз на святі врожаю?! Чи скликав Бережняк міську варту? Треба негайно відіслати птаха до Гаренголу!

Тиріон вже не стримував реготу. Сестра вхопила його за плечі та щосили струснула.

— Ану припини! Ти з глузду з’їхав чи напився?! Припини!

У відповідь він ледве вичавив з себе слова.

— Не можу, — давився він. — Надто вже… о боги, надто смішно… Станіс, він…

— Що?!

— Він рушив не на нас, — спромігся Тиріон. — Він облягає Штормолам. Ренлі з військом саме поспішає туди.

Сестра боляче увігнала нігті йому в плечі. Якусь мить вона витріщалася, не вірячи власним вухам, наче він раптом забелькотів невідомою їй мовою.

— Станіс та Ренлі воюють один з одним?

Коли Тиріон кивнув, Серсея гигикнула.

— Ласка божа, — видихнула вона. — Починаю думати, що серед трьох братів розумним був Роберт.

Тиріон відкинув голову назад і вибухнув реготом. Їхній сміх залунав хором. Серсея стягла його з ліжка, закружляла навколо себе і навіть обійняла, на хвильку перетворившись на легковажне дівча. Коли вона його нарешті відпустила, Тиріонові паморочилася голова і забивало подих. Він пошкутильгав до мисника і сперся на нього рукою, щоб не впасти.

— Гадаєш, вони справді битимуться один з одним? Якщо ті двоє зможуть домовитися…

— Не зможуть, — заперечив Тиріон. — Вони надто різні, та водночас подібні. І жоден з двох не терпить іншого.

— Станіс завжди вважав, що його обділили Штормоламом, — розмірковувала Серсея. — Стародавнім столом дому Баратеонів, його за правом… якби ж ти знав, скільки разів він співав Робертові тієї самої нудної пісні отим своїм могильним голосом. Коли Роберт віддав стіл і титул Ренлі, Станіс так зчепив щелепи, що здавалося, зуби собі розтрощить.

— Він вважав, що його тяжко образили.

— А його таки образили, і до того ж навмисне, — кивнула Серсея.

— То що, піднімемо келихи за братську любов?

— Так. — Серсеї аж подих перехопило. — О божечки, так.

Поки він наливав два келихи червоним солодким з Вертограду, то стояв до сестри спиною. Найлегша в світі річ — вкинути до її кухля дрібку легкого порошку.

— За Станіса! — оголосив він, передаючи їй вино. «Кажеш, я безпечний, коли сам-один?»

— За Ренлі! — відповіла вона зі сміхом. — Хай б’ються довго й тяжко, а наприкінці хай обох ухоплять Інші!

«То це таку Серсею бачить перед собою Хайме?» Коли вона посміхалася, Тиріон уповні усвідомлював надзвичайну красу своєї сестри. «Кохав я діву, краснішу за літо, в волоссі сонячне сяйво розлите.» Він почувався майже винуватим з того, що отруїв її.

Наступного ранку, коли Тиріон снідав, до нього прибув посланець. Королева почувається зле, не може вийти з опочивальні. «Радше сказати, не може злізти з нужника.» Тиріон співчутливо підбрехнув і попрохав переказати Серсеї, щоб та спочивала й не турбувалася — він сам перемовиться з паном Клеосом, як домовлялися.

Залізний Престол Аегона Завойовника являв з себе плутанину підлих шпичаків та зубатих покручених сталевих смуг, що чигали на кожного дурня, який забажав би всістися зручно. Малі Тиріонові ноги боліли, поки він видирався нагору сходами. Заразом він усвідомлював, яке незграбне видовисько з себе являє. На користь Залізного Престолу можна було сказати лише одне — він був високий.

Ланістерівська сторожа стояла мовчки й нерухомо у кармазинових киреях та шоломцях з левами на маківках. Золотокирейники пана Джаселина вишикувалися навпроти через престольну палату. Обабіч сходів до престолу стояли Брон та пан Престон з Королегвардії. Галерею заповнювало двірське панство, а прохачі купчилися коло височезних дверей зі спижу та дуба.

Санса Старк цього ранку виглядала особливо чарівно, хоча личко мала бліде, мов молоко. Князь Гиліс стояв і кашляв, а бідолашний Тирек мав на собі делію з оксамиту і горностаю, як личило за звичаєм молодому; відколи він три дні тому одружився з малою панною Ермесандою, інші зброєносці кликали його «Мамкою» і все питали, які пелюшки наречена вдягла до першої шлюбної ночі.

Тиріон роздивився усіх згори і зрозумів, що видовище йому до вподоби.

— Прикличте сюди лицаря Клеоса Фрея.

Голос його забринів між кам’яних стін і рознісся уздовж палати. Це йому теж сподобалося. «Яка жалість, що Шая не може цього бачити» — подумав він. Вона просилася прийти, але то була річ неможлива.

Пан Клеос подолав довгий шлях між золотими та кармазиновими киреями, не дивлячись ані праворуч, ані ліворуч. Коли він став на коліно, Тиріон помітив, що брат у перших починає лисіти.

— Пане Клеосе, — мовив Мізинець з-за столу ради, — ви маєте нашу дяку за те, що принесли умови миру від князя Старка.

Великий маестер Пицель прочистив горлянку.

— Королева-намісниця, Правиця Короля і мала рада розглянули умови, висунуті самопроголошеним Королем-на-Півночі. Прикро казати, але ці умови неприйнятні. Ви мусите переказати це північанам, пане.

— Ось наші умови, — продовжив Тиріон. — Робб Старк має скласти меча, присягнути на вірність престолові й повернутися до Зимосічі. Він має звільнити мого брата неушкодженим тілесно і поставити своє військо під його провід, щоб воно рушило на бунтівників Ренлі та Станіса Баратеонів. Кожен зі старківських значкових панів мусить надати нам сина в заручники. Хто не має сина, хай надасть дочку. З ними чинитимуть згідно їх стану і родоводу, нададуть їм високі місця при дворі, якщо тільки їхні батьки не скоять нової зради.

136