Чвара королів - Страница 107

107

— Пане Правице, прибув ваш родич Клеос Фрей, від самого Водоплину, під прапором миру, з листом від Робба Старка.

— З умовами миру, треба гадати?

— Каже, що так.

— Любий мій родич! Ану ж проведіть мене до нього.

Золотокирейники посадовили пана Клеоса до вартової келії у брамній башті, де не було навіть вікна. Той підвівся, побачивши родича.

— Ой, Тиріоне, який же я радий вас бачити!

— Я таке від людей чую нечасто, любий брате.

— А чи Серсея теж із вами?

— Сестричка має інші справи. То оце лист від Старка? — Він схопив сувій зі столу. — Пане Джаселине, залиште нас, якщо ваша ласка.

Бережняк вклонився і пішов геть.

— Мені наказано доправити послання до королеви-намісниці, — мовив пан Клеос, коли двері зачинилися.

— Я так і вчиню. — Тиріон побіжно роздивився мапу, що її Робб Старк приклав до листа. — Все свого часу, родичу. Сідайте, відпочиньте. Ви якийсь схудлий та змарнілий.

«Радше сказати, живий мрець».

— Еге ж. — Пан Клеос опустився на лаву. — В річковому краю дуже погано, Тиріоне. Усюди навколо Божого Ока, а надто вздовж королівського гостинця. Річкове панство палить власні лани, щоб виморити нас голодом, а хуражири вашого батька плюндрують кожне село, на яке натраплять, і нищать простий люд до ноги.

«Такий він, звичай війни. Простих ріжуть, вельможних беруть у полон на викуп. Не забути б подякувати богам, що я вродився Ланістером.»

Пан Клеос долонею поворушив своє ріденьке брунатне волосся.

— Навіть їдучи під прапором миру, ми двічі не минали нападу. То були вовки у броні, голодні до крові усякого слабшого від них. Самі боги відають, за кого вони стояли на початку цієї війни, але тепер б’ються лише за себе. Трьох людей в нас убито, вдвічі більше поранено.

— Що нового про нашого ворога? — Тиріон повернувся до Старкових умов миру. «А малий не занадто багато хоче — лишень пів-царства, відпущення полонених, надання заручників, батьківського меча… ага, ще й своїх сестер.»

— Хлопець сидить собі без діла у Водоплині, — розказав пан Клеос. — Гадаю, він лякається вийти у поле проти вашого батька. Сила його тане з кожним днем. Річкові пани розбрелися на захист власних земель.

«Чи не цього й прагнув пан батько?» Тиріон згорнув Старкову мапу.

— Геть негодящі в нього умови.

— Ну хоч Тіона та Вілема ви виручите за старківських дівчат? — запобігливо заблагав пан Клеос.

«Тіон Фрей — це ж його молодший брат» — згадав Тиріон.

— Ні, — відповів він м’яко, — та ми запропонуємо власні умови обміну бранців. Спершу я побалакаю з Серсеєю та радою, а тоді ви знову поїдете до Водоплину з нашими умовами.

Така обіцянка пана Клеоса, вочевидь, не потішила.

— Але ж, пане брате, на мою думку, Робб Старк так легко не здасться. Цього миру хоче пані Кетлін, а зовсім не сам хлопець.

— Пані Кетлін хоче своїх доньок. — Тиріон зліз на підлогу з лави, тримаючи мапу та листа в руці. — Пан Джаселин надасть вам вогонь та вечерю. Не завадило б вам поспати, родичу, і то добряче. Я пришлю по вас, щойно матиму новини.

Тиріон знайшов пана Джаселина на мурах. Той спостерігав за навчанням кількасот новобранців у полі внизу. До Король-Берега напхалося безліч біженців; не становило жодного клопоту знайти достатньо чоловіків, які радо запишуться до міської варти за натоптане черево та солом’яник у курені. Проте Тиріон не дурив себе ані на мить, як це репане військо битиметься, коли справа таки дійде до оборони.

— Добре, що ви покликали мене, — зазначив Тиріон. — Лишаю пана Клеоса у ваших руках, і хай він має всяку належну гостинність.

— Як щодо його супроводу? — запитав тисяцький міської варти.

— Надайте їм харч та чистий одяг, надішліть маестра, щоб подбав про поранених. Але в межах міста щоб ноги їхньої не було, зрозуміло?

Недобре буде, якщо до Робба Старка у Водоплині дійдуть правдиві звістки про становище Король-Берега.

— Цілком зрозуміло, пане Правице.

— І ще одне. Скоро алхіміки надішлють до кожної міської брами великий припас глиняних горщиків. Ви маєте використати їх для навчання людей коло вогнеплюйок. Налийте горщики зеленою фарбою і муштруйте варту — хай заряджають та стріляють. Хто проллє фарбу, того женіть геть і замінюйте іншим. Як вивчаться кидати горщики з фарбою, налийте їм світильної олії — хай підпалюють і стріляють, поки горить. Щойно навчаться не обпікати самих себе, тоді, може, впораються і з шал-вогнем.

Пан Джаселин почухав щоку залізною долонею.

— Хитромудро. Хоч і не люблю я оті вогнечарникові сцянки.

— Я їх люблю так само, але мушу викручуватися з тим, що маю.

Опинившись усередині своїх ношів, Тиріон Ланістер засунув запони і підбив під лікоть подушку. Ясна річ, Серсея буде незадоволена з того, що він перехопив Старкового листа. Проте батько надіслав його сюди правити, а не задовольняти Серсею.

Виходило так, що Робб Старк дав їм найкращу нагоду, на яку тільки можна сподіватися. Хай собі малий сидить у Водоплині та мріє про легкий мир. А Тиріон відповість власними умовами — дасть Королю-на-Півночі рівно стільки, щоб той і далі сидів та плекав надії. Хай собі пан Клеос шугає туди-сюди з пропозиціями та відмовами, хоч дупу в сідлі зітре. А тим часом їхній родич, пан Стафорд, вивчить та озброїть нове військо, зібране при Кастерлі-на-Скелі. Щойно воно буде готове до бою, вони з князем Тайвином розчавлять Таллі та Старків між собою.

«От якби Робертові брати виявилися такими ж згідливими.» Хоча Ренлі Баратеон рухався на схід та північ із прудкістю льодовика, все ж його велетенське південне військо невмолимо насувалося на столицю. Тим часом не минало й ночі, щоб Тиріон не боявся прокинутися від новини, що князь Станіс вже пливе угору річкою Чорноводою. «Припас шал-вогню маємо непоганий, та все ж…»

107